Меч і хрест

А Дображанська, упустивши книжковий аркуш, безжально розiрвала нiгтями чорний конверт – едине мiсце у свiтi, де могло ховатися Пояснення!

Яснi Киевицi, —

насилу розiбрала вона дивний архаiчний почерк, iз химерними розчерками та завитками,

– маю честь запросити вас у нiч iз 6 на 7 липня на великий шабаш на вашу честь на першiй Горi Киева.

Та ба, чи вiдбудеться це свято, залежить лише вiд вас. А la guerre comme а la guerre[5 - На вiйнi як на вiйнi (франц.).]. І, як на лихо, на сто запитань я не можу дати вам зараз жодноi вiдповiдi.

Але нiщо неспроможне заборонити менi запропонувати вам прогулянку пiд захiд сонця на другiй Горi Мiста. Приходьте i не бiйтеся, Василь не заподiе вам лиха! Вiн допоможе. Іншi пояснення ви отримаете у вежi першого будинку на Ярославовiм Валу, якщо будете ввiчливi з Ним.

К. Д.

На днi конверта залишалося iще щось, i, гарячково струсну його, Катя упустила на пiдлогу три старi великi ключi, голiвки яких зображували вухатi котячi пики. І застигла, витрiщаючись на них порожнiм осклiлим поглядом.

Роздiл шостий,

iз якого ми дiзнаемося, що головною ознакою вiдьми е хвiст

Въдьма, во первыхъ, имъетъ хвост; это главный признакъ, по которому она узнается… Случалось поймать иную въдьму; коль скоро начиналась съ нею расправа, необходимая въ такихъ случаяхъ, оказывалось, что она не въдьма, а самозванка.

    «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян»

Не встигла Марiйка вставити ключ у замок, як почула неспокiйнi маминi кроки, що грозово спрямувались у напрямi вхiдних дверей.

– Ой, що я мамi скажу?! – гiрко забiдкалася вона.

– Щоб це була твоя найбiльша проблема! – безпроблемно озвалася Дарина, не в силах вiдiрвати погляд вiд своiх нових двосантиметрових кiгтiв.

Їi кровнi нiгтi вiчно ламались i ще жодного разу не досягали цiеi жаданоi довжини. Бiлi кiски, що вiдросли за нiч рiвно вдвiчi, теж скорiше втiшили, нiж злякали безробiтну спiвачку. (Звичайно, Чуб розумiла: це з бiса дивний феномен.

Марiйка безуспiшно спробувала пригладити безлад на своiй головi i, боязко натиснувши на кулю дверноi ручки, тут же заховала руки за спину, хоча ii нiгтi подовжилися чомусь зовсiм трохи – не бiльше, нiж на три-чотири мiлiметри.

Як i слiд було чекати, мати вже стояла на порозi, заздалегiдь розтуливши рота, у надрах якого вирували сто п’ятдесят запитань.