Меч і хрест

– Ось бачиш!

– Нi, це ти дивися. – Дарина самовдоволено виставила вперед мiцну пухку долоньку i, побiжно помилувавшись своiми чудовими нiгтями, демонстративно загнула великий палець. – По-перше, тiтка, яка начебто померла у нас на очах, могла бути або довбаною, або просто хворою, або, що скорiше за все, спецiально цю виставу розiграла. А я ж не лiкар, пульс на шиi могла i не промацати. Правильно?

– Нi, – спростувала Марiйка. – Вона по стелi повзала!

– Цирковий трюк! Може, там скобочки якi-небудь непомiтнi були.

– А звуки?

– Магнiтофон.

– А вiтер?

– Вiтродуй. У нас такий за кулiсами стоiть. А е ще машини для дощу та снiгу.

– А те, що ми вночi на гору прибiгли?

– Гiпноз, – негайно знайшла собi раду Дарина, остаточно впадаючи в кураж суперечки. – Гiпноз, мiж iншим, – науково доведений факт! Ти коли-небудь на сеансах Кашпiровського була? А я була. Там люди штабелями падають. І ця тiтка теж могла бути Кашпiровська. – Вона задоволено загнула вказiвний палець i помахала трьома з решти.

– А вогонь, в якому вона перед нами з’явилася, теж можна пояснити? – спитала Марiйка вже бiльш невпевнено.

– Легко! Це спецефект! Ти коли-небудь по телику дивилась, як фiльм знiмаеться? Там люди теж у вогнi бiжать, навкруги все горить, вибухае. А насправдi цi вибухи – на зразок бенгальського вогню, не страшнi. – Дарина гордо загнула безiменний палець. – Ну, що ми ще маемо?!

– Ще ми маемо книгу, яка впала просто з неба!

– Ну, книги ми, по-перше, вже не маемо – поцупила ця сучка! А по-друге, тобто вже по-четверте, про небо забудь.

Їi хтось ззаду зi сходiв музею кинув, коли ми на цю тiтку витрiщалися. Вона нам на голови – бах, ми у вiдрубi, а вiн – у шоколадi. Коперфiлд чортiв! – Дарина зробила мальовничий жест рукою тепер уже з самим мiзинцем, що зневажливо стирчав.

– Але в нас виросли нiгтi й волосся, – кисло нагадала Марiйка. Винятково для годиться – вона вже знала: ii спiврозмовниця, що глибоко петрала у предметi, знайде пояснення й цьому.

– Не ображайся, Марусю, – мовила протягло Дарина, – але в усьому Киевi лише ти, напевно, ще не знаеш, що волосся та нiгтi можна наростити. – Вона мовчки покрутила значущим кулачком, на якому вже закiнчилися пальцi.

– Правда? Як? – простодушно здивувалася Марiйка.

– Довго пояснювати. До речi…

Дарина знову пiдскочила до круглого люстерка i, нахилившись, спробувала оглянути в себе на головi симптоматичну кiску, на якiй трималися нарощенi кучерi.