Меч і хрест

Хоча й уявляла собi украй смутно: якому дурневi знадобилося розплiтати й заплiтати наново ii мало не сто кiс, аби додати туди зайвi тридцять сантиметрiв?

Не знайшовши на своiй макiвцi нiяких ознак перукарського втручання, Чуб перескочила до Марiйки й безцеремонно обмацала ii перманент.

– Дивно, – спантеличено зробила висновок вона. – Але, можливо, це якiсь новi технологii.

– Але навiщо, – з прикрiстю скрикнула та, – навiщо комусь знадобилося робити все це?

– Оце запитання! – кивнула бiлявка поважно.

 – Але якщо ми не знаемо на нього вiдповiдi, це ще не означае, що ii немае?

– Логiчно, – погодилась Ковальова, що завжди схилялася перед логiкою.

– От i помiркуймо логiчно, – пожвавилася Дарина. – Ми ввалилися в той кабiнет утрьох абсолютно випадково. Значить, шоу було розраховане на когось одного. Логiчно?

– Так, – повторила улюблене слово Марiйка.

– Тодi на кого? Кому ти потрiбна, Марусю? І що з мене взяти, крiм аналiзiв? А те стерво – вона ж багата.

«Вольво», шофер, дiамантики, бiлизна на нiй була дуже недешева. І з усього видно: не дружина чиясь – сама в бiзнесi. Може, хтось заводик або там магазинчик у неi хоче вiдхапати i для цього мiзки iй закручуе. Ти ж у цiй справi не тямиш?

Марiйка зiтхнула.

– Я також, – заспокоiла ii Дарина. – Але стовiдсотково – це не нашi, а ii проблеми. Точно! – пiдтвердила вона, схоже, повнiстю заспокоiвши себе своiм аналiтичним висновком.

Марiйка, навпаки, готова була розридатися вiд такого реалiстичного пояснення подiй.

Надзвичайне диво, що сталося з нею вперше в життi, раптом розтало без слiду.

– Ну-у-у, не засмучуйся, – просюсюкала повагом добра Дарина, побачивши пониклу макiвку своеi повiрницi по пригодах. – Ти що, i справдi повiрила, що ми вiдьмами стали? А чому? Ну розкажи, – неспокiйно засмикала вона Марiйку за плече. – Менi, правда, цiкаво! Врештi-решт, – остаточно здалася вона, жалiсливо дивлячись на засмучений Марiйчин нiс, – ми мусимо розглянути всi версii.

– Я читала… – безнадiйно шморгнула носом Марiйка.

– Що? – пiдбадьорила ii Дарина, щосили зображуючи величезну цiкавiсть.

– Читала, що вiдьма, помираючи, не може понести свою силу з собою i корчитиметься в страшних муках доти, поки не передасть ii учневi. Якщо це… припустiмо… так… то все вiдразу сходиться! Адже коли ми зайшли до кабiнету, Килина явно була при смертi. І в неi просто не було iншого виходу.