Меч і хрест

Вульгарна така, злодюга! Якщо вже так вийшло, нехай Марiйка нормальну наречену собi знайде.

– Звiдки ти знаеш, що вона – наречена? Може, – жених? – невесело пiдколов ii Сергiйович.

– Тю на тебе! – розiзлилася мати. – Катя ця – зовсiм iнша справа! Красуня i не шалапутка якась, – серйозна, в окулярах. А до чого ввiчлива!

* * *

Опинившись у кiмнатi, Катя побачила вiдразу обох розшукуваних нею товаришок по нещастю.

Одна з них, руда, сидiла на стiльцi бiля пiдвiконня, де стояло обведене скупою металевою рамою кругле дзеркало.

Друга, iз скуйовдженими бiлими косами, височiла над нею з ножицями i гребiнцем у руках, а розстеленi пiд iх ногами старi газети були обсипанi iскристим рудим пухом вiдшматованих кучерикiв.

Обличчя рудоволосоi в ореолi зачiски, що вже визначилась, подивилося на Катю з непiдробною тривогою.

Круглощока фiзiономiя бiлявки з ходу набула войовничого вигляду.

– Ну, i де ж наша книга? – задерикувато спитала вона.

 – Га?

– Книга згорiла, – меркло сказала Катя.

– Вам зле? – перелякано запитала руда.

– Менi дуже зле, – переконано пiдтвердила Катерина.

– Як це згорiла? – наплювала на ii самопочуття бiлявка.

– Я зараз усе розповiм, – вiдповiла Катя голосом людини, готовоi визнати себе злiсним ворогом народу. – Ми всi в небезпецi. І краще вже зараз триматися разом…

Покаяння вийшло довгим i важким i закiнчилося пожежею, що миттево вiдкусила пiвповерху готелю «Андрiiвський», надривними сиренами пожежникiв i «швидкоi допомоги», яка покотила з безпрiзвищним Адрiаном з опiком третього ступеня, i з заступником, що зовсiм втратив флегматичний лоск i залишився з’ясовувати стосунки з адмiнiстрацiею готелю.

Дiвчата жадiбно слухали. І по ходу iсторii руда, чие не зiпсоване фарбою обличчя, осяяне зворушливими кучерями, бiльше не здавалося безликою бiлою плямою, зробившись схожим на загадковий середньовiчний лик Кранаха-старшого, спалахувало все радiснiше та яскравiше.

Тодi як бiлявка хмурилась, iнтенсивно чухала нiс i часто збентежено косувала на подругу. А щойно Дображанська завершила свою розповiдь, раптом рiзко закинула руки вгору i, демонстративно впавши на колiна перед Марiйкою, схопила ту за переляканi щиколотки.

– Пробач мене, Марусю! – голосно й комiчно заверещала вона.