Меч і хрест

 – Ти – генiй! А я – дурка, пропаща! Вiрю! Кожному слову вiрю! – І пiдвiвши на Катю урочистий погляд, резюмувала звитяжно-захоплено: – До бiса всiх! Ми – вiдьми!!!

* * *

– Ти розумiеш, – збуджено промовляла Дарина, сидячи на задньому сидiннi таксi й не звертаючи уваги на iронiчну потилицю водiя, що з самого початку прислухався до розмови «дурних бабiв», – Маруся цю тему вiдразу розлущила. Ще вчора увечерi. Ти уявляеш, яка вона розумна? А як тобi цей лист, Марiйко? – затрясла вона посланням, експропрiйованим у Катерини.

 – Є iдеi? Хто такий К. Д.? І на яку Гору вiн нас кличе?

– На Лису, звичайно, – розквiтла Марiйка, що вперше в життi перетворилася на значущу персону. Визнавши ii правоту, Чуб почала захоплено заглядати iй у рота, вдихаючи кожне слово.

– Усе правильно, – згадала Дарина. – На Лисiй Горi в мiсцевих вiдьом найголовнiша тусовка.

– Тобто – центральний офiс? – похмуро уточнила Катя.

– Але шостого, напевно, буде бал, – романтично зiтхнула Марiйка. – Як у Булгакова – бал Сатани! – Вона нiжно стискувала в обiймах свiй пухкий рюкзак iз прихопленими з дому життево важливими книжками.

– Або як мiнiмум дискотека, – осучаснила iдею Дарина. – Шабаш, коротше!

– А чому шостого? – буркнула Катерина.

Вона щиро не могла збагнути, чому так радiють цi двое? Але в цей момент iдiотський ентузiазм однiеi та не менш iдiотська вiдьмацька версiя iншоi не дратували ii, а навiть заспокоювали. З появою двох нових персонажiв трагiчний абсурд того, що вiдбуваеться, перетворився раптом на балаганну комедiю, i на iхньому тлi Катя знову вiдчула себе единою нормальною людиною.

– Тю! – уiдливо здивувалася Чуб. (Незважаючи на добровiльну здачу Катi з повинною, «крута», що прикрасила ii ганебним синяком, як i ранiше, не подобалась iй агресивно i некеровано.) – Це навiть я знаю! З шостого на сьоме липня – нiч на Івана Купала. Ти що, навiть Гоголя в дитинствi не читала? – Мiж нами, Дарина не читала його теж, але купальськi цитати з Миколи Васильовича було щедро наведено в книзi, що надихнула колишнього арт-директора «О-йо-йой!» на наш «слов’янський Хелловiн».

 – Я взагалi не врубуюся, – настовбурчилася вона на Дображанську. – Звiдки ти взяла, що цей лист адресовано особисто тобi? Тут же чорним по бiлому написано: «Яснi Киевицi». Ти що, множину вiд однини не вiдрiзняеш?

– Але ти ж i сама вважала, що цей спектакль поставили заради Катi, а ми iм випадково пiдвернулися.