Постріл в Опері

Так само, як i два днi тому, коли Килина визволила Змiя й Киiв мiг згорiти дотла. А ще вранцi Терези були рiвними! Ще вранцi в Мiстi була рiвновага. А пiсля вiзиту Акнiр… Ви не пiдозрюете, що вона могла в нас украсти?

Ковальова напружено подивилася на Васю й, не дочекавшись вiдповiдi, перевела застигле в поглядi питання на бiлу кицьку, яка все знала.

– Не знаю, – сказала Беладонна, аристократично випрямивши спину. – Я перевiряла комору. Окрiм грошей, усе на мiсцi.

– Ну й досить на них заморочуватися.

 – Бажаючи розрядити атмосферу, Даша ввiмкнула телевiзор. – Уночi на небi займеться червоний вогонь, ми все зрозумiемо й знову всiх врятуемо. Ото проблема!

На екранi застогнав денний серiал. На наступнiй кнопцi Мiла Йовович, киянка у минулому, агресивно винищувала якусь нечисть.

Ізида Пуфик повернулася з кухнi, куди заходила, аби трохи пiдживитися, й попростувала до Дашi Чуб. Тодi як Бегемот навiдрiз вiдмовився визнавати нових хазяйок, а Беладонна дивилася на них з висоти бiлого муфтiя, руда Пуф одразу обрала «мамою» Землепотрясну Дашу, та й Даша невдовзi почала себе називати «мамою» своеi «руденькоi дiвчинки», «гладкого мiшечка» й «шкiдливого батона».

Обидвi вони, й кругла кицька, й крутобока бiлявка, мали одну рису, гiдну того, щоб iм позаздрити, – найвищий ступiнь безпроблемностi.

– А на якого бiса Акнiр здалися дореволюцiйнi грошi? – скривилася Катерина, яка мала рису, що була менш гiдна заздростi. Катя ненавидiла непокору.

Але нинi пiдвладний iй свiт явно вiдбився вiд рук!

– Саме це й вiдомо, – сказала Маша.

 – Грошi потрiбнi, щоб пiти в Минуле.

– А навiщо iй раптом Минуле? – поцiкавилася Чуб, пiдiймаючи руду «доцю» на руки.

– Maman! – Через притаманнi iй лiнощi Ізида розтуляла рота не так часто, але розтуляючи його, найчастiше висловлювалася мовою Бальзака.

– У Минулому Акнiр може знайти свою матiр, – переклала котячу реплiку Вася. – Спитати у неi поради. Судячи з комори, Килина нерiдко навiдувалася в минулi столiття.

А те, що було, залишаеться назавжди.

Васi набридло сидiти, розвернувшись на дев’яносто градусiв, i, бажаючи роздивитися фреску з перехиленими Терезами краще, вона пiдвелася з дивана.

– Навiщо ходити так далеко? – не второпала Катерина. – Килина була жива ще тиждень тому.

– Ви не знаете? – щиро здивувалася Василиса Премудра.

– Ми знаемо, – позбавила Катю заперечливоi вiдповiдi студентка. – Киевиця може пiти в Минуле.