Постріл в Опері

– Та-ак, – захоплено мовила Василиса Премудра. – Вiд часiв Великоi Марини Мiсто не знало Киевицi мудрiшоi. – Вася розвернула повногруде тiло, щоб поглянути на давню фреску у вiзантiйському стилi, яка висiла над коминковою полицею.

Зображена на нiй Киевиця Марина тримала в руцi Терези – iхня лiва шалька дуже переважувала праву.

Василиса насупилася:

– Килина вмiла зламувати закони краще вiд хакера.

– Килина знала, – сказала Беладонна, – для своеi дочки наш Будинок зробить виняток.

– Отож, – розмiрковувала Маша, – Килина знала, що Акнiр доведеться скористатися цим винятком? Знала, що у Вежi оселяться iншi? Що ii дочка не стане Наступницею?

Маша теж дивилася на фреску.

І теж спохмурнiла, тривожно й злякано.

– Та звiдки вона взагалi взялася, ця Акнiр? – роздратовано спитала Катя. – Де вона була ранiше?

– Килина вiдiслала ii з Мiста, – статечно вiдповiла Василиса. – Ви знаете краще за всiх, коли б план Килини спрацював, Киiв зник би з лиця Землi. Килина замислила небезпечне й не хотiла ризикувати життям единоi дочки.

– Ця шмаркачка погрожувала нам якимось судом. Обiцяла поединок. Кричала, що ми вже трупи. – Катя презирливо посмiхнулася, пригадуючи, як незграбно та впала на пiдлогу.

Але враз спохмурнiла – подивилася на фреску. На кособокi Терези в руцi Великоi Марини, що проголосила тисячу рокiв тому перший закон Киевиць:

«Істина – в рiвновазi!»

Рiвновагу в Мiстi було порушено.

– Ви маете рацiю, – схоже, Василиса вмiла читати чужi думки.

– Зрадник, – стисла кулаки Даша Чуб, поминаючи шкiдливого кота, що випарувався разом iз Акнiр.

– Зовсiм нi, – заперечила Катя. – Молодець, вiрний, сволота. Викликае повагу. А ще кажуть: коти вiдданi не хазяiну, а домiвцi. А вiн навiть не iсть iз моiх рук – за мертвою хазяйкою тужить. Круто вiн нас розвiв, що й казати.

– Чортiв корiнь. – Вася сумно посмiхнулася.

– Нiчого не знаемо, – сказала Катерина. – Особисто я нагiдки вiд чорнобривцiв не вiдрiзню.

– Не прибiдняйтеся, – не погодилася Василиса. Проте окрiм запопадливоi ввiчливостi нiчого втiшного в ii фразi не прозвучало.

– Василисо Андрiiвно, – тремтячи заговорила Маша, зчепивши руки в пристрасний «замок», – ви бачите самi, Терези в руках Марини похитнулися. Вони дуже похитнулися.