Постріл в Опері

Але вона чароплiтка! – У вигуковi Васi простогнав вiдчай. – Із часiв Великоi Марини дару чароплетiння нi в кого не було! Акнiр може сплести новi чари! Чари, яких нема в книзi Киевиць. Чари, проти яких нема протиотрути. Коли б не це, ми мали б шанс. Але я не знаю, просто не знаю, на що вона здатна насправдi. Чароплета майже неможливо передбачити. Вiн змiнюе свiт за власним бажанням. Вiн створюе новi закони. Так само, як чинила Марина. І тепер тисячу рокiв ми всi мусимо пiдкорятися законам, якi вона проголосила.

– Третiй варiант iснуе? – сухо спитала Катя. – Або ми знаходимо вiдьмацьке корiння, або здаемося?

У запитаннi Дображанськоi була прихована iронiя – малолiтка, яка впоралася з тим, щоб iх надурити за допомогою кота-союзника, не була iдiоткою.

Але все одно була малолiткою.

І та, чия рука, стиснувшись у кулак, спромоглася зруйнувати сусiднiй будинок, не могла сприймати ii iнакше, нiж неприемнiсть.

– Хiба що намагатися вiдтягнути Суд, – сказала Премудра. – У вас е три ночi. Припустiмо, сьогоднi або завтра над Старокиiвською горою займеться червоний вогонь, i вiд термiновостi вирiшення цiеi проблеми залежатиме доля Мiста. Тодi Суд буде вiдкладено до закiнчення цiеi справи й перенесено на 1 травня наступного року. А за рiк ваша сила встигне прорости… За рiк ви зробите багато, й результати, звiсно, якщо вони будуть позитивними, зарахуються вам як плюс.

– А те, що ми врятували Киiв, уже нiчого не значить? – образилася Даша.

– Значить, – сказала Голова киiвських вiдьом. – І дуже багато. Проте Акнiр не збрехала вам. Поки моi вiдьми тряслися за своi шкури, вони ладнi були визнати вас ким завгодно. Ви врятували Киiв. Вас Трое. Здавалося б, пророцтво здiйснилося. Однак, на жаль, закон е закон! І скасовувати закон, що його проголосила Марина, не можу анi я, анi Хазяiн. Так було тисячу рокiв. Киевиця мае бути вiдьмою по кровi, i ii затверджуе Суд мiж Небом i Землею.

– Стривайте, – урвала ii Маша. – Ви кажете, Небо i Земля. Тодi чому Киевиця повинна бути саме вiдьмою по кровi, а не…

– О, ви цiлковито маете рацiю, Марiе Володимирiвно! – Попри пiдкреслено шанобливе поеднання слiв, вiдповiдь Василиси про дзвенiла непристойно саркастично. – Вибачте, що я забула уточнити цей важливий нюанс.