Постріл в Опері

Екземпляра супроводжував чоловiк, який дивився на оголене, перекреслене вузькою смужкою бретельки плече своеi супутницi так, нiби жадав вiдкусити вiд нього бодай шматочок.

– Я тобi сто разiв казала, це був звичайний дiвич-вечiр! І якщо ти поводитимешся, наче iдiот… – роздратовано вичитувала су провiдника дiвчина, не зважаючи анi на його обожнювання, анi на нього самого.

І поперхнулася, побачивши руду.

– Аллочко, ну зрозумiй… – заскиглив хлопець.

І замовк.

Забувши про чоловiка, якого щойно виховувала, довгонога попрямувала в бiк рудоволосоi.

Пiдiйшла до неi дрiбними, несмiливими кроками, подивилася iз нiчим не пояснимим захопленням на ii двадцятирiчноi давнини смугасту чоловiчу сорочку, пораненi дiрками дешевi джинси й раптом переломилася перед тiею навпiл у незрозумiлому й низькому поклонi.

– Слава Вам, Ясна Киевице! – пробелькотiла вона сповненим глибокоi поваги голосом.

Руда здригнулася.

Озирнулася.

Глибоко й нервово засунула руки в кишенi змучених джинсiв i, буркнувши нерозбiрливе «драсте», ганебно помчала геть.

– Хто така? – Чоловiк стояв за спиною своеi дiвчини, приголомшено скосившися в бiк задрипи, що втiкала. – Вигляд у неi бомжацький.

– Мовчи! – зло шикнула дiвчина. І злiсть ii була адресована тому, хто питав, його реплiцi, побаченiй ним неприемнiй для неi мiзансценi, – проте з повагою обминала рудоволосу. – Ти не знаеш, хто вона. Ти живеш у ЇЇ Мiстi!

– Отже, на порядку денному у нас три питання.

Перше: чи можемо ми чаклувати для власних потреб.

Вимовляючи цi казеннi слова, чорноволоса дама застигла в рамi балконних дверей, розчинених у сонячний, шелестливий Ярославiв Вал.

Внизу, вулицею, у руслi якоi пролягав у ХІ столiттi високий вал, зведений Ярославом Мудрим, котрий хотiв захистити свiй стольний град вiд ворогiв, йшли неспiшнi кияни, що зовсiм не замислювалися анi про походження назви вулицi, анi про те, хто мешкае в кораловiй вежi будинку-замку на Яр Валу № 1.

У Вежi мешкало шестеро.

Вилизана (власним язиком) найбiлоснiжнiша кiшка Беладонна, що сидiла за два кроки вiд казенноi дами й цiлком серйозно дивилася на ту, яка промовляла. Величезний i схудлий кiт Бегемот iз розбiйницькою мордою й надiрваним вухом, що вмостився осторонь, зневажливо повернувшись до теплоi компанii задом. І кругла руда кицька на iм’я Ізида Пуфик, що вляглася, наче розгодована горжетка, на шиi усмiхненоi, смiшливоi дiвки.