Постріл в Опері

Ти померла! Ти померла, ма!

Жiнка зупинила ii пiднятим пальцем. Почекавши, дiстала з кошика зiм’ятий аркуш. Акуратно розгладила його. Перечитала.

І заперечливо похитала головою.

– Менi дуже шкода, – сказала вона, – дуже шкода, люба.

Роздiл перший, у якому вiдбуваеться неможливе

«То ль дело Киев! Что за край!

Валятся сами в рот галушки,

Вином – хоть пару поддавай,

А молодицы-молодушки!

Ей-ей, не жаль отдать души

За взгляд красотки чернобривой.

Одним, одним не хороши…»

– А чем же? расскажи, служивый.

…Разделась донага; потом

Из склянки три раза хлебнула,

И вдруг на венике верхом

Взвилась в трубу и улизнула.

    Олександр Пушкiн. «Гусар».

Ясного липневого дня алеею Гiмназистiв, що розрiзае навпiл колишнiй Бiбiковський бульвар, йшла трохи дивакувата руда пан ночка.

Дивакуватим був ii погляд – вiн то зацьковано стрибав, боязко вивчаючи тих, хто йшов назустрiч (причому статечно-лiтнi чоловiки чомусь не цiкавили панночку зовсiм, а ось дами, незалежно вiд вiку, пiдпадали пiд миттеве опромiнення сiро-зелених очей), то гордовито промальовував фасади будiвель по лiвий бiк з любов’ю хазяйки, яка готуе свiт до капiтального ремонту.

Руда дiловито промацала поглядом смарагдовий будинок-«шкатулку» – единий у Киевi, прикрашений лiпниною з порцеляни.

Подумки домалювала вiдсутню вежу до фасаду будинку 18 – колишньоi 2-i гiмназii, де навчався в пiдготовчому класi Мiша Булгаков i служив на посадi регента хору його рiдний дядько Булгаков С.

Поклала руку на груди, де, на шнурку, пiд сорочкою, висiв не хрест, а дивовижний ключ вiд 13-го будинку…

А крокiв за десять повела себе й зовсiм дивно.

Рiзко спинилася, i на ii круглому обличчi з’явився симптоматичний вираз, який бувае в iндивiдiв жiночоi статi, що несподiвано й незаплановано зустрiли на шляху головного чоловiка свого життя, котрий уже покинув iх болiсно й назавжди.

Ось тiльки нiяких чоловiкiв на шляху рудоi не спостерiгалося.

За низькою огорожею алеi, сяючи сiмома золотими й синьо-зiрковими банями, стояв Найпрекраснiший у свiтi Володимирський собор!

Руда вп’ялася в нього вiдчайдушно-страдницьким поглядом.

Але на цьому дива не скiнчилися.

Точнiсiнько цiеi самоi митi на початку алеi з’явився ще один жiночий екземпляр – довгоногий, гордовито-вродливий i по-липневому напiвголий.