Постріл в Опері

Пострiл в Оперi

Лада Лузiна

Киiвськi вiдьми #2

Понад 90 рокiв тому жовтнева революцiя прийшла у свiт iз Киева – iз Столицi Вiдьом! І киянин Михайло Булгаков знав, чому того року так яскраво горiли на небi Марс та Венера – боги-прародителi амазонок. Адже «червона» революцiя стала революцiею жiночою. Бiльшовики першими у свiтi визнали за жiнками рiвнi з чоловiками права, зробивши перший крок до Нового Матрiархату. В цьому захоплюючому пригодницько-iсторичному романi ви зустрiнетеся з киiвською гiмназисткою i майбутньою першою поетесою Росii Анною Ахматовою та Михайлом Булгаковим. Дiзнаетеся, що украiнки походять вiд легендарних амазонок, що поезiя примхливо переплетена з магiею… І зрозумiете: Історiя може бути захопливою, як детектив, коли ii пише Лада Лузiна!

Лада Лузiна

Пострiл в Оперi. Шабаш другий

Моему Мiсту присвячуеться

* * *

Madame Лузiна забрязкала чашками.

– Швидше, панове, не гаймо часу!..

    Михайло Булгаков. «Спiритичний сеанс»

13 рокiв перед тим

– Мамо, а коли я виросту, я зможу купити Марiiнський палац?

– Ти зможеш просто забрати його собi.

– А я зможу лiтати?

– Так, донечко, досхочу…

– А коли я стану такою, як ти?

У ii мами було золотаве волосся, а очi блакитнi i яснi, наче камiнцi на днi струмка. Їi мама могла що завгодно. Навiть вiдповiдати на запитання доньки, одночасно креслячи щось важливе й доросле у великому бухгалтерському зошитi.

Тiльки тепер вона не вiдповiла.

Рiвний рядок пiд ii рукою обiрвався… Мати недовiрливо нахмурилася, закусила нижню губу й повiльно заперечливо похитала головою. А за секунду по тому видерла iз зошита останнiй аркуш i зiм’яла його в кулю.

– Мамо, що ти робиш? – спитала дочка.

– Нiчого. – Мати не дивилася на неi. Вона дивилася на кулю. – Що ти питала, люба?

– А коли я стану такою, як ти?

– Невдовзi. – Голос матерi пролунав дивно. – Дуже скоро. – Куля полетiла у кошик для паперiв.

– Мамо, – здивовано вигукнула дочка, – у нас тьотя!

Мати озирнулася. У прорiзi дверей стояла незнайома дiвчина.

– Мамо… – плачливо вимовила гостя.

– Це моя мама! – обурилася дочка. – У неi нема iнших дiвчаток!

– Не бiйся. Тьотя жартуе, – втiшила ii золотоволоса мати. – Щось сталося? – Вона спiдлоба дивилася на гостю.

– Я дуже прошу тебе… Дуже тебе прошу… – попросила та, запинаючись. – Зроби так, щоб Трьох не було.

– Ти прийшла до мене по це?

– Так.

– Отже?

– Так.