Постріл в Опері

На мiтлу! – видала переможний клич труболiтка.

Роздiл третiй, у якому Даша й Маша вирiшують обмiнятися мамами

Спочатку було Слово, i Слово було в Бога, i Слово було Бог. Воно було спочатку в Бога. Усе через Нього почало бути, й без Нього нiщо не почало бути, що почало бути…

    Євангелiе вiд Іоанна.

Маша непереборно боялася висоти.

Точнiше, висоти боялося Машине тiло, не залишаючи самiй Машi вибору – боятися iй чи нi.

Досить було тiлу наблизитися до краю високого, Машинi сiдницi шматував страх, живiт пiдтягувався, розум зникав.

Маша боялася високих, крутих сходiв i глибини просвiтiв. Боялася звiшуватися через поручнi балконiв i до смертi боялася дивитися з обривiв униз…

А ось лiтати не боялася.

Анiтрохи!

Досить було iй пiднятися в повiтря, як ii полонила невимовна природнiсть – звичнiсть того, що вiдбуваеться. Глибоко в душi Маша завжди вiрила: люди здатнi лiтати! Інодi ця вiра межувала з упевненiстю так близько-близько, що, стоячи на балконi, вона розводила руки, заплющувала очi, вiдчуваючи: ще зовсiм трохи, й вона зрозумiе, як це зробити.

І тепер, сидячи на задньому сiдлi мiтли, притискаючись до впевненоi спини Дашi Чуб, подумала знову:

«Лiтати так легко… Так ЗВИЧНО! Нiби увi снi». Й вiдчула таке безмежне, невагоме вiдчуття свободи, що вперше за сьогоднi злякалася: за два днi в них заберуть цю владу – й вона, як i всi на свiтi не-вiдьми, знову лiтатиме лише увi снi.

Днiпро, великий i чорний, залишився позаду.

«Мало який птах долетить до середини Днiпра», – стверджував Микола Васильович Гоголь. Але, будучи не птахом, а Киевицею, бiлявка на прiзвище Чуб перемахнула давню рiку за кiлька секунд й увiрвалася до Киева Лiвобережного.

– Знижуемося, – попередила Землепотрясна хвилин за сiм.

Недаремно Даша мрiяла стати льотчицею-космонавткою – Чуб була природженою труболiткою!

Зробивши запаморочливий зигзаг, вона виринула в чорну розщiлину вулицi й знову злетiла догори.

– Це не Ахматовоi. Це…

– Вона паралельна! – вiдгукнулася Маша. – Праворуч!..

Дашина подруга-мiтла спритно перескочила ряди сiрих дахiв i почала знижуватися.

– А люди? – злякалася Маша. – Вони ж нас побачать!

– Вони побачать видовище, а ми – «Хлiб»! – збаламутила Чуб i, наплювавши на всi можливi iнсульти й iнфаркти, якi вони могли викликати оптом i вроздрiб, пролетiвши повз вiкна мирного населення, знизилися на висоту другого поверху.