Постріл в Опері

А вона – маякiвка! Скiльки живе – вивчае життя i творчiсть Володимира Маяковського, на хрiн нiкому не потрiбнi. Я про те, як Влад Владич наклав на себе руки, слухала в дитинствi замiсть казки. Уявляеш, у якiй жахливiй атмосферi я росла?

– А нiчого, що наразi друга ночi? – засумнiвалася Ковальова.

– Звiсно, нi-чьо. Я ж кажу, вона – маякiвка! Богема! Мама зроду не лягала спати ранiше третьоi.

Будинок на вулицi Десятиннiй пiдкорив Ковальову своею дореволюцiйною солiднiстю.

На добротних, одягнених у руду шкiру дверях висiла мiдна табличка:

Професор А.

Онука Чуб нетерпляче втиснула дзвiнок – бездиханна поетка нависала на них мертвим вантажем.

Дверi вiдчинилися в одну мить.

На порозi стояла жiнка в джинсах i старiй футболцi. В лiвiй, зiгнутiй у лiктi руцi курився залишок дешевоi сигарети «Прима». Блiде, бiляве волосся було гладко зачесане назад. І, дивлячись на Дашину матiр, Маша вперше усвiдомила: ii подруга – справжня бiлявка.

Щодо iншоi подiбностi, то позбавленi кольору, аскетичнi риси цiеi жiнки були такими правильними, чистими, майже iконописними, що залишалося лише здогадуватися, яка знадобилася домiшка батька, щоб у результатi вийшла Даша, з ii носом-картоплею, ефiопськими губами й кругло-ляльковими очима.

– Привiт, ма, – похмуро привiтала матiр Чуб.

– Заходьте. – Жiнка стала осторонь, даючи iм можливiсть пройти.

Анi раптовий вiзит, анi дикий вигляд дочки, замотаноi в простирадло й увiшаноi золотом, не викликали в неi й натяку на розпитування.

Киевицi поквапливо протягли поетичне тiло крiзь великий, закиданий речами довгий коридор i поклали принесене на диван у темнiй кiмнатi, окупованiй сталiнськими меблями.

– Ця жiнка… – пояснила Даша мамi, кривлячись. – Взагалi вона наклала на себе руки, а ми ii пiдiбрали.

– Просто хотiла покiнчити з собою, i ви ii пiдiбрали? – уточнила Дашина «ма».

– Так.

– Молодцi! – сказала мати.

Маша вирячила очi, силкуючись уявити, що б сказала iй рiдна мати, коли б вона притягла до квартири чужу жiнку, яка «накладала на себе руки».

– А я – Маша, – ввiчливо вiдрекомендувалася вона.

– І ще, ма, у мене до тебе справа, – знову скривилася Чуб.

– Тодi ходiмо на кухню. Дуже приемно познайомитися, Машо. Я – Веронiка. – За iм’ям не прозвучало по батьковi. – А ти, Машо, чим займаешся?

– Хiба не все одно, чим вона займаеться! – чомусь розлютилася Землепотрясна. – Вона просто моя подруга.

Жiнка спокiйно пропустила повз вуха Дашинi слова.