Постріл в Опері

Нинi слiд було постаратися особливо…

– ОК! Ззаду звикнуть, спереду полюблять, – глибокодумно оголосила Чуб. – А коли ми сьогоднi з Яном зустрiчаемося?

– Але в Киевi справдi не було бiльше жодного видатного письменника, – продовжувала сумнiватися студентка iсторичного факультету. – За всю його iсторiю.

– Не було, – подумавши, покивала косами дочка лiтературного критика. – Але ти так розсуди: а до чого вза-агалi Лiра до Киева? Лiра – це ж наче зi Стародавньоi Грецii.

– Логiчно.

– Охолонь! Купа народу знаходить усiляку хрiнь.

Купа народу вiшаеться! Тут навiть нiчого мiстичного нема. – Вигляд ззаду Дашу задовольнив.

Залишалося пiдiбрати запаморочливий верх.

– Якби у цiй iсторii не було нiчого мiстичного, нас би туди не покликали, – аргументувала Ковальова.

– О’кей, – одразу вiдшукала викрут Землепотрясна, що мала яскраво виражений талант до суперечки. – Анна Голенко вiрила в мiстику, й ii мiстицизм ii доконав. Тому ii проблема нiби пiдпала пiд нашу парафiю…

– Я зрозумiла! – осяяло Машу.

 – Теорiя твого дiдуся Чуба! Теорiя повторюваних слiв. Це ж правда! Так з нами спiлкувалося Мiсто, коли ми були зовсiм слiпими. Воно постiйно пiдкидало нам пiдказки. Воно нас спрямовувало. Усе навколо вказувало нам шлях – назва спектаклю на афiшi, стаття в газетi…

Онука Чуб взялася чухати нiс.

Саме завдяки статтi у випадковiй газетi, яку принесло вiтром i прибило до Дашиних нiг, Дашинi ноги й направилися до «Центра чаклування», де Киевиця Килина, помираючи…

– О’кей.

І чьо з того? – оборонилася спiрниця. – Це означае лише те, що мiй дiдусь був розумним хлопцем.

– Нi, – заперечила вперта Маша. – Це означае тiльки те, що хтось навмисне пiдводив Анну Голенко до подiбного висновку.

– От i чудово, – дiйшла нелогiчного висновку спiвачка. – Ось ми й зрозумiли, в чому чаклунство. Хтось пiдводив цю тiтку до самогубства, але ми вчасно втрутилися й врятували ii.

– Але хто цей хтось?

– Яка рiзниця?! – розрiзала повiтря рукою Даша.

 – Зрозумiй ти, Голенко – це повний голяк! Я задом вiдчуваю. – Задля переконливостi Даша вип’яла iнтуiтивне мiсце й поляскала по ньому долонею. – Якась третьорозрядна поетеса надумала, що ii обiкрала Анна Ахматова, й вирiшила накласти на себе руки. Хрiнотiнь i графоманська маячня! – Спiвачка зiтхнула.

Бо було зрозумiло: нiяка це не хрiнотiнь. А щось важливе й значуще, що вони через нiчорта-незнанню просто не здатнi зрозумiти.