Постріл в Опері

Окрiм того, мамо, ти ж не Анна Ахматова!»

– Брошка у виглядi Лiри? – Даша агресивно почухала нiс. – Як на мене, це повна маячня! Тобто, – пояснила вона, – можливо, Ахматова й знайшла якусь брошку. Я, наприклад, знайшла в дитинствi золоту каблучку на Володимирськiй гiрцi. Потiм продала, ну, коли виросла, дуже грошi були потрiбнi. До того ж за безцiнь, так шкода… Про що я?

– Про Анну Ахматову.

– Так. Мало хто що знайшов! Ця поетеса точно того. Не була б того, не полiзла б у зашморг через таку дурницю.

Сама вигадала. Сама засмутилася. Сама повiсилася. Скажеш, нi?

– Скажу, що, швидше за все, ти маеш рацiю.

На обличчi Чуб вiдобразилося задоволення (вона любила, щоб ii було зверху!), а руки ii продовжили термосити одежну шафу.

Маша Ковальова наморщила лоба – висновки, виведенi з теорii трьох збiгiв самогубцi-невдахи А. Голенко, i справдi здавалися надто надуманими.

– І Анна Андрiiвна – дуже поширене iм’я та по батьковi. – Даша прискiпливо роздивлялася шкiрянi шорти, бiльше схожi на труси-стрiнги.

 – І Горенко – Голенко – не аргумент! Якщо прошерстити киiвський адресний стiл, можна знайти десяток Голенко, двадцять п’ять Горенко i двох-трьох повних тезок – Горенок Анн Андрiiвн. І все це зовсiм нiчого не означае.

Ось тiльки щось у цiй дурнуватiй нiчнiй iсторii чiпляло Машу своею справжнiстю.

– А я ось про що не спала сьогоднi вночi… – Землепотрясна, крекчучи, намагалася влiзти в шорти-труси. – Те, що мiй Ян не демонструе тобi свого ставлення до мене, теж не означае, що вiн ставиться до мене так само, як i до тебе! Скажеш, не так? – Шорти чинили опiр.

Але Даша не здавалася й перемогла.

– Але все ж таки брошка мала вигляд Лiри, – з сумнiвом сказала Маша.

– Та хоч у виглядi черепа та кiсток! Що з того? Та й чи була вона вза-агалi? Може, це така родинна легенда: родичi Ахматовоi потiм вигадали, коли вона поетесою стала, щоб було що в iнтерв’ю журналiстам розповiдати. Або вона сама. Вона вза-агалi була страшенною брехухою. От хто вже вмiв себе розпiарити, так це Анечка Горенко.

Ти взагалi в темi, що ще за ахматовського життя художники намалювали понад двi сотнi ii портретiв? Оце я розумiю, розкрутка!

Чуб пiдскочила до дзеркала й показала йому свiй зад.

Шорти врiзалися в сiдницi, залишаючи нижню частину вiдкритою напоказ.

Однак у розумiннi спiвачки одежа iснувала зовсiм не для того, щоб щось приховувати, а одягатися гарно, на ii погляд, означало – так, щоб оберталися всi перехожi.