Постріл в Опері

– Тому що ви не знаете, ЩО було в цiй статтi! – Голос тiеi, що повiсилася, став погрозливим – обiцяюче-iнтригуючим. – Будучи п’ятирiчною дiвчинкою, Анна Горенко гуляла з бонною киiвським Царським садом. І там знайшла золоту брошку у виглядi Лiри. І бонна сказала iй: «Ти неодмiнно станеш видатною поетесою!»

– Цiкаво. Я не знала про це.

– Я теж. Це маловiдомий факт. Але мене осяяло! То була не просто брошка! Лiра – талiсман! І Анна Горенко вивезла його з Киева. Незважаючи на свое украiнське прiзвище, вона не стала украiнською поетесою.

Вона стала Ахматовою…

– Тiльки тому, – втлумачила поетесi лiтературна дама, – що батько Анни не хотiв, щоб вона друкувала своi декадентськi вiршi пiд його прiзвищем. Бути поетесою вважалося не дуже пристойним, i вiн попросив ii не соромити його iм’я. «І не треба менi твого iменi», – сказала вона…

– Неважливо! – в запалi вимовив голос. – Важливо, що вона стала першою! Першою визнаною жiнкою-поетом у Росii! Єдиною у своему родi. Наш талiсман – Лiра – дав iй силу.

І ця сила пiшла вiд нас! Їi зникнення знеструмило всю нашу лiтературу. У тому числi й мене. Тому що це був мiй талiсман. Його мала знайти я. Я – обрана! Обрана!

– Чому саме ви? – не зрозумiла Веронiка.

– Та тому, – закричала поетеса, – що я – Анна Андрiiвна Голенко. А вона – Анна Андрiiвна Горенко. Натяк був бiльш нiж прозорий! Вона пiшла вгору, а я залишилася голою. Тому що вона мене обiкрала! Обiкрала ще до мого народження. Тепер менi нiчого не свiтить. Я приречена. Як i всi ми, хто пише тут, – непотрiбнi, нецiкавi, чиi вiршi нiхто не хоче не тiльки друкувати, але навiть i слухати.

Ось чому в Киевi не було жодного Великого письменника. Жодного Великого поета! Й не буде. Це мiсто мертве для лiтератури! Навiть ваш Вертинський почав писати своi поези лише тодi, коли втiк звiдси. Є тiльки два виходи: або виiхати звiдси, або здохнути! Але менi нiкуди iхати… Вулиця Анни Ахматовоi – мiй останнiй рубiж.

– Але стривайте, – зупинила ii Дашина мама. – А як же трете згадування Анни Ахматовоi? Перше – вулиця, друге – стаття.

Адже, виходячи з теорii мого свекра, мае бути й третiй збiг.

– Мае, – погодилася Анна Андрiiвна Голенко. – І, звiсно ж, був. Учора ввечерi менi зателефонувала моя дочка, через яку менi й довелося розмiняти квартиру. Вона зателефонувала менi, щоб запропонувати роботу. І ким, ким? Торгувати косметикою в метро! «Врештi-решт, – сказала вона менi, – у важкi для неi часи навiть Ахматова торгувала на ринку оселедцями.