Постріл в Опері

 – Анна Ахматова серйозно стверджувала, що рiд ii пiшов вiд останнього хана Золотоi Орди – Ахмата, прямого нащадка Чингiсхана. Що ii бабуся, чие прiзвище вона взяла за псевдонiм, татарська княжна. Хоча ii бабуся Парасковiя Ахматова не була анi княжною, анi тим паче татаркою.

– І про Іванову нiч прибрехала заради красного слiвця, – добила подругу Даша. – І про Лiру, i про вiщування «Ти станеш поетом». Це ж шоу-бiзнес! Тут усi брешуть.

– Значить, Ахматова – не вiдьма, – згасла Маша.

– Ахматова? Ну, звiсно ж, вiдьма, – посмiхнулася Веронiка.

 – Недарма Цветаева називала ii у вiршах «чорнокнижницею», а чоловiк Ахматовоi, Микола Гумiльов, написав: «З мiста Киева, з лiгва Змiева я взяв не дружину, а чаклунку».

– Що? – коротко охнула Маша.

– Із лiгва Змiева?! – дзенькнула намистом дочка. – Звiдки вiн знав про Змiя?!

– Про Змiя?! – пiдвела брову Веронiка.

– У Киевi живе Змiй. Жив Змiй. Але ми його… – Чуб мало не видала матерi давню таемницю.

«Треба попередити ii, – злякалася студентка.

 – Не можна вiдкривати правду слiпим. Це Велика заборона».

Але таемниця, що вже дзенькнула в повiтрi, не справила нiякого враження на Дашину маму.

– Я вже казала сьогоднi Анечцi Голенко… – Веронiка запалила, видихнула дим i скiнчила: – …про магiю лiтератури. У своiх творах письменники й поети часто вiщували те, про що не може знати простий смертний. Узяти, наприклад, трагедiю «Титанiка». За чотирнадцять рокiв до корабельноi аварii свiт побачила книга, де писалось, як, налетiвши на айсберг, тоне судно пiд назвою «Титан».

Або навiщо далеко ходити, чоловiк Ахматовоi – поет Микола Гумiльов – не тiльки передбачив свою смерть, але й вiдчув народження зiрки. «В сузiр’i Змiя засвiтилася нова зiрка», – написав вiн за пiвстолiття до того, як японськi астрономи офiцiйно зареестрували появу новоi зiрки в сузiр’i Змii. А за п’ять рокiв до свого розстрiлу Гумiльов детально описав у вiршах людину, що «зайнята вiдливанням кулi, що мене з землею розлучить»…

– І що це все означае? – спитала Даша.

– Точно не знаю, – сповiстила дочку Веронiка. – Але нещодавно у мене з’явилася теорiя. Всi талановитi лiтератори – вiдьми й чаклуни тiею чи iншою мiрою. Судiть самi: й письменники, й чаклуни вибудовують хитросплетiння слiв у якомусь заворожливому порядку. Чаклуни називають це замовляннями й закляттями. Лiтератори – романами й вiршами. Вiдьми й чаклуни роблять це свiдомо. Письменники й поети – в осяяннi.