Постріл в Опері

– Так, можемо, – вiдчужено сказала вона. Й коротко пояснила: – Я вважаю, що ми можемо вiдьмувати.

– Ти чьо?! – обурилася Землепотрясна Даша. (Голосно чьокать з будь-якого приводу було однiею з невикорiнних Дашиних звичок!) – Ти чьо, Машо, зовсiм раптом того? В усiх фiльмах вiдьмам забороняеться користуватися чаклунством для особистоi вигоди.

– Ми – не вiдьми. Ми – Киевицi, – сказала Маша. Вона дивилася на своi зчепленi в «замок» руки, стиснутi мiж колiнами. – Наша влада – хист, такий само, як i будь-який iнший.

І забороняти нам користуватися своiм хистом для особистих потреб так само абсурдно, як забороняти письменнику вести особистий щоденник, а балеринi танцювати на дискотецi для власного задоволення. Ми можемо робити все, що забажаемо. Просто ми маемо не чинити зла як у магii, так i без неi, маемо не вiдбирати в когось щось, маемо не вiдьмувати потайки одна вiд одноi. Але менi невтямки, чому якщо я боюся висоти, то не можу скористатися закляттям «Рать» проти страху? Або полегшити за допомогою замовляння «Сет» пологи… дружинi свого брата.

– А у твого брата дружина чекае на дитину? – зацiкавилася новою темою Землепотрясна.

– Чу-до-во! – сприйняла озвучену тезу Катя, виявивши захоплення як Машиним висновком, так i тим, як до нього дiйшли.

– Ну, якщо в такому планi, я теж не заперечую, – сказала Чуб.

Із чого мiй читач без великих зусиль може зрозумiти: руда, сумна й непримiтна Маша й була тим единим, що пов’язувало несумiсних Дашу й Катю.

Окрiм…

– Тепер друге питання, – оголосила Катерина Дображанська.

 – Як нам жити далi? Як керувати Киевом?

– А ти у нас чьо, голова? – негайно напустилася Даша. – Знову вирiшила командувати? І окуляри знову начепила! В них же звичайнi скельця, сама зiзнавалася.

– Нехай вона побуде головою. Тобi що, шкода? – зiтхнула Маша, не вiдводячи очей вiд своiх неспокiйних рук. – Вона ж намагаеться якось налагодити наше життя, пiсля того як нам його зруйнували.

– Гаразд. Нехай. Тiльки недовго, – миттю погодилася Чуб i, вiдкинувшись на спинку дивана, погладила руду «горжетку».

«Горжетка» вiбруючи замуркотiла й для повного щастя потягнулася лiнивою лапою до Машиних кучерiв.

Маша слiпо хитнула головою.

Вродлива Катя помовчала, даючи зрозумiти, що урвала ii незаслужено, i взялася доповiдати:

– П’ять днiв перед тим ми несподiвано стали вiдьмами.

– Киевицями, – вперто поправила Маша.

– Киевицями, – покiрно погодилася з правкою Катя.

– І врятували свiт! – похвалилася Чуб.