Постріл в Опері

– Хочеш, я пiдстережу твого батька бiля пiд'iзду й передам йому листа? – сказав Мирослав.

– Ти справдi можеш увечерi сюди пiд'iхати? Спецiально?

– Я зроблю все, що ти хочеш. Я ж кохаю тебе.

– Дякую, – зiм'яла небезпечну тему вона.

Мир сховав записку до кишенi.

– Що ще? – Вона озирнулася. – Ох, так… Одежа. Конспекти.

У пащеку валiзи полетiли нехитрi пожитки: светри, футболки, колготи, зошити, книги, труси.

– Ти допоможеш менi спустити сумку через вiкно?

– Звiсно. Я завжди допомагатиму тобi.

– Куди?

– Туди, куди iдеш ти. Я не заважатиму тобi.

Маша вивергла тяжке зiтхання.

Безперечно, Маша Ковальова зазделегiдь знала: закоханий Мир Красавицький заважатиме iй. Для того й iснуе кохання, щоб заважати людям жити! Але вiдмовити закоханому в неi насильницьким чином вона була не в змозi.

До того ж одногрупник бував у круглiй Вежi, чув розмови кицьок i був готовий до будь-яких мiстичних па.

До того ж жодних мiстичних па в планах Киевицi не було.

– Я повинна пiдготуватися до iспиту. Можемо готуватися разом. Навiть краще вдвох! Ми одне одному допоможемо, – оптимiстично збрехала Ковальова.

– Я звiльнений вiд усiх екзаменiв. Але буду радий допомогти тобi чимось.

Вiн подивився на неi.

Погляд свiдчив, наскiльки йому наплювати на всi iспити у свiтi, на свiт, на все, окрiм Машi.

Й оптимiзм Ковальовоi вичерпався.

«А чи варто йти на iспит? Ольга Маркiвна знову зiгнеться при всiх…»

«Який iспит? Пiслязавтра Суд! Ми програемо.

«Шкода, що iспит завтра, а Суд – пiслязавтра. Краще б навпаки, тодi б я знала, що, програвши, можу пiти хоча б на iспит».

Вагаючись, студентка розклала на столi конспекти й книги. Пробiгла очима екзаменацiйнi питання. Розрiзала папiрцi-шпаргалки.

Погляд Мира, переконано-закоханий, свердлив iй спину.

– Не дивися на мене, – благально мовила вона.

– Гаразд.

Мир дiстав iз гостинно розчиненоi валiзи купу знiмкiв, сiв на пiдлогу й почав роздивлятися iх.

Скоса поглянувши на нього, Ковальова побачила: Мир дивиться на неi фотографiчну – семирiчну, з двома куцими кiсками.

– Ти тут така гарненька!

Маша, що було потягнулася до наступного пiдручника, швидко вiдсмикнула руку.

Гарненькою вона не була – анi тепер, анi в дитинствi. Проте була розумною.