Постріл в Опері

А трохи праворуч – будiвля Купецьких зборiв, що заступила свiй крихiтний, але найупорядкованiший у Мiстi сад, вiдвiдувати який кiлька разiв на тиждень мав за святий обов'язок будь-який «правовiрний киянин».

– Три днi тому, коли я була тут, – втоптала Маша любовну тему в снiг, – Купецькi збори тiльки-но збудували.

– Три днi тому?

– Ну так, – 1884 року! А знаеш, чому iх звели тут? Це справжнiй анекдот! З Днiпра Хрещатиком нiсся такий порив вiтру, що дамам завжди здувало капелюшки. І Купецькими зборами заткнули дiрку вiд протягу.

Я читала, за радянських часiв будiвлю вирiшили знести. Але киiвський поет Юрiй Рибчинський пiшов до мера й розповiв йому цю iсторiю. І таким чином зберiг Збори…

– О Боже! Машо! – Мир пiдскочив, як дитина. – Ти бачиш його? ТРАМВАЙ!

Знизу, Олександрiвським узвозом видирався смiшний маленький трамвайчик на сталевих гвинтоподiбних ресорах.

– Ну так, зараз же 94-й, – зрадiла студентка. – Вiн пiшов iще в травнi 1892-го. Киiвський трамвай був першим у Росii!

– Тобто iх бiльше нiде не було? – прийшов у захват Мирослав.

– Нiде. Тiльки у нас, – з гордiстю похвалилася його просвiтителька так, нiби цей перший електромотор, що до них наближався, запустив не вiйськовий iнженер генерал Струве, а вона сама – причому власноруч! – Кияни дуже пишалися своiм трамваем. Вiн був нацiональним героем! Трамвай першим змiг подолати крутизну киiвських гiр. Анi омнiбус, анi конка, анi локомобiль не впоралися… Спочатку генералу Струве теж не вiрили.

Інженери писали, що електрична конка – химера! Зрушувати вагони за допомогою електрики можна тiльки на столиках, як iграшку.

– Вiн i схожий на iграшку. – Мир невiдривно дивився на наiвний вагончик, зроблений за американським зразком.

Повiльно, але впевнено трамвайчик подолав один iз найкрутiших пiдйомiв i зупинився бiля мереживноi альтанки, що виявилася павiльйоном для «панiв пасажирiв та публiки, яка зустрiчала».

– Спочатку, – захопилася Маша, – кияни теж сприйняли трамвай за атракцiон.

 – Вiн iздив лише вiд Царськоi до Контрактовоi площi – сюди-туди. Пiзнiше його провели по Хрещатику… І був такий випадок. Один чоловiк катався на трамваi безкоштовно. Коли треба було купувати квиток, вiн давав кондуктору сто карбованцiв. А на сто карбованцiв тодi, тобто зараз, можна винайняти трикiмнатну квартиру… На рiк! Звiсно, що решти йому дати нiхто не мiг. Так вiн i iздив зi своею сотенною мiсяць, поки кондуктору це не набридло.