Постріл в Опері

Цiкаво, – спитала вона, – я вiдтодi ненавиджу людей?

– Тiтка Чарночка нiколи тобi не подаруе, – заприсяглася друга тiтка.

– Зрозумiло, – незворушно сказала Катя. – Вона ж iдiотка. Тому я прийшла не до неi, а до вас. Менi треба дещо дiзнатися про мою родину.

На синiй оксамит скатертини лягло десять новеньких зеленуватих купюр.

– Тут тисяча доларiв, – Катя показала на скатертину. – Це за годину iнформацii. Ви розповiдаете все, що знаете, i вiдповiдаете на моi запитання. Тiльки без усiляких вкраплень у виглядi докорiв, – попередила вона.

 – За кожний докiр вираховуватиму десять баксiв.

Тут мiй читач неодмiнно запiдозрить Катю в нерозумнiй i некрасивiй зарозумiлостi хазяйки життя, якiй здалося, що за грошi можна купити все.

Але, насмiлюся запевнити, пiдозри цi безпiдставнi. Катерина Михайлiвна Дображанська чудово знала, що саме у свiтi продаеться, а що не виставлено на продаж. Так само як i те, що ii тiтка Тата не належить до другоi категорii.

– Тiльки, будь ласка, – на диво людяно попросила вона, – без образ.

Ви розумна жiнка, тiтко Тато, завжди були розумною. Ви розумiете, я могла б i не пропонувати вам грошi. Проте вони вам потрiбнi. А менi треба, щоб розмова була ближче до дiла. Тому я пропоную вам угоду.

– А якщо ми розмовлятимемо понад годину? – запитала тiтка зi смiшком, змiст якого важко було визначити.

– Друга година – друга тисяча.

Тiтка помацала зелене намисто.

Помацала поглядом вродливу Катю й несподiвано повеселiшала:

– Я Чарночцi завжди казала: не той характер у дiвки, щоб твiй номер пройшов.

Що ти собi думаеш, сiла дiвцi на голову з двома шмаркачами й чекаеш, що вона тобi за це подякуе? А коли ти пiшла з дому, сказала iй: «Пригадай мое слово, вона ще повернеться. Мало не здасться!» Але Чарна завжди була куркою. Якщо вже ти вирiшила прибрати до рук чужу квартиру, так дiй розумно. А не одною рукою чуже хапати, а другою уявляти себе благодiйницею…

Катя, погоджуючись, кивнула, не ставши уточнювати, що «уявляти щось другою рукою» – досить проблематично.

У цiлому метафора була живописною.

– Але Чарночка й справдi вважала, що якщо вона прожила там шiсть рокiв, то квартира начебто ii… Та ми з нею i не спiлкуемося майже. Побачимося, вiдразу сваримося. Й через тебе в тому числi. Чарна вважае, якщо ти багата, мусиш нам допомагати.

– Ви теж так вважаете, вiрно?

Тiтка почала перебирати потертi намистинки.

Рiзонула:

– У Чарни в головi комунiзм! Багатi мають дiлитися з бiдними, тому що повиннi.