Постріл в Опері

Рiднi мають допомагати одне одному… з тiеi самоi причини. Тiльки нiхто нiкому нiчого в цьому свiтi не винний, особливо якщо йому в борг дулю давали. Я Чарночцi ще тодi сказала: «Мабуть, Катя в мене вдалася». Я теж дурною зроду не була. Краще б я тебе виховувала.

– Гадаю, – серйозно сказала Катя, – це справдi було б краще для всiх.

Вона пiдiйшла до вiкна.

Була чи нi тiтка Тата колись красунею, за своi шiстдесят вона встигла поховати трьох небiдних чоловiкiв i доживала свiй вiк у будинку на парному боцi Хрещатика, з вiкон якого проглядала Європейська площа, Кiнна у дiвоцтвi, Царська у замiжжi; фiлармонiя, що колись була Купецьким клубом; i гора Саду, який змiнив чимало прiзвищ та можновладцiв…

«Як вiн тепер називаеться? – скривилася Катя.

 – Не пам'ятаю. Хрещатицький? Мiський? Та байдуже…»

Хоч би як його називали тепер, у Дображанськоi не було нiякого бажання привiтатися з ним цiеi митi.

– Тiльки у мене тодi були iншi iнтереси, – зiтхнула тiтка.

 – Гаразд, що ти хотiла дiзнатися? Про батькiв?

Катя помовчала.

– Як вони загинули?

– Хто знае, – сказала тiтка, – вони ж на човнi каталися. Що в них там сталося, одному Богу вiдомо. Чи то дно дiряве було, чи то перекинулися. Мама твоя плавати не вмiла. Батько, мабуть, намагався ii врятувати… Але не змiг.

– А це, – Катя повернулася до портрета, – моя бабуся? І дiд?

– Прапрабабуся й прапрадiд.

– Яка вона некрасива…

Некрасивiсть прапрабабки мала фамiльнi риси, переданi i ii далекому нащадку – тiтцi.

Тi самi маленькi гострi оченята, низькi брови, масивний нiс, що вiдкарбувалися на обличчi сестри Катиноi матерi.

– Так i мати твоя красунею не була, – жваво зауважила родичка. – ii фотографii хоч у тебе е?

– Нi. Тiтка Чарночка, виiжджаючи, все забрала.

– Я тобi дам… І тато твiй Аленом Делоном не був. І я не була, й Чарна. Нiхто не знае, в кого ти така вдалася. У нас в роду нiхто вродою не заслiплював.

Але, що цiкаво, нiхто через це не потерпав. У матерi твоеi, ще до того, як вона одружилася з твоiм батьком, вiдбою не було вiд кавалерiв. І в мене. І навiть у Чарночки. Вiриш, до мене й зараз один дiдок сватаеться. А в молодостi, так поготiв… Пам'ятаю, подружка у мене була в iнститутi, Ася Мусiна – така гарненька! А закохувалися хлопцi всi не в неi, а в мене. Проходу не давали. Тому за це на курсi мене вiдьмою звали.