Постріл в Опері

– Вiдьмою?

Тiтка не могла побачити, як напружилися Катинi риси, якими чiпкими, пристрасними стали ii очi – родичка виймала з шафи велику дерев'яну коробку зi старим крученим замочком-гачком.

– Вiдьмою, вiдьмою… – поклала вона вагомий скарб на оксамитовий стiл. Пiдняла кришку. – Воно й зрозумiло. Реально, нi з лиця нi з росту, – самокритично визнала вона, – а чоловiки липнуть, наче мухи.

Тiтка витягла з пiвметрового короба кримську шкатулку, облiплену рiзнокольоровими мушлями, зазирнула всередину.

Катя взяла з купи старих паперiв поштову листiвку.

Царська площа:

«Європейський» готель, перекреслений довгим балконом. Наiвний, дореволюцiйний трамвай. Фонтан «Іван», окреслений клумбою…

Але «Іван» i Катя були не вiдрекомендованi. «Європейський» знесли в 1947. А фiлармонiя (едина старожилка площi, що пережила столiття завдяки поетовi) – до кадру не потрапила.

І Катя не впiзнала Киiв.

Вона перевернула листiвку.

Замiсть привiтань i вiтань там стояло одне, непоясниме число:

13311294

Катя поглянула на адресу.

Аннi Михайлiвнi, панi Строговiй, cm. Ворожба (Пiвд. – Зах. залiзн), Покровська вул., власний будинок.

– прочитала вона вишуканий дореволюцiйний почерк.

– Хто така Анна Михайлiвна Строгова? – спитала Дображанська.

– Та прабабка твоя, та, що на портретi. Дивися… – Тiтка вийняла з кримськоi шкатулки стару брошку. – Бачиш, вона на нiй сфотографована? Можна сказати, родинна релiквiя.

Катя подивилася на некрасиву Анну Михайлiвну.

Голова пращурки, увiнчана великою хутряною шапкою а-ля «батько Махно», сидiла на масивнiй шиi, прикрашенiй брошкою.

Праправнучка простягнула руку i прийняла камею зi слоновоi кiстки.

– Саме з неi, прапрабабки нашоi, усi негаразди й почалися, – повiдала тiтка. – Коли батьки твоi загинули, я Чарночцi так i сказала: «Наша родина точно проклята».

– Проклята? – зацiкавилася Катерина.

– А як ще це назвати? – озвалася тiтка. – Прабабка твоя пiд час Першоi свiтовоi вiйни загинула зовсiм молодою. І мама наша – твоя баба Іра – молодою загинула пiд час Великоi Вiтчизняноi.

Ми з Чарночкою й твоею мамою сиротами росли. А прапрабабка Анна ще до революцii пiд трамвай потрапила. Про неi навiть у газетах писали. Зараз знайду, у мене десь збереглося… Вона була першою жiнкою в Росii, яку задавив трамвай!

– Дивно це, – сказала Катя.

Вона дивилася на свою долоню, вiдчуваючи, як тiло обсипае колючими мурахами.

Вирiзаний на костi жiночий профiль був iй добре знайомий.