Постріл в Опері

Роздiл шостий, якому згадуеться невiдомий вусань

…i пiд штахетину Патрiаршоi алеi викинуло на укiс брукiвки круглий темний предмет. Скотившись з цього укосу, вiн заскакав брукiвкою Бронноi.

Це була вiдрiзана голова Берлiоза.

    Михайло Булгаков. «Майстер i Маргарита»

– Машо, вiн буквально кинувся пiд цей трамвай. Трамвай був невинний, – казав Мир.

Вiн давно вiдпустив ii плечi. Але Маша так i стояла, уткнувшись носом у його комiр.

– Якийсь дивний у нас день, так? Суцiльнi трагедii.

– Може, це якраз i було те, що менi належить знати? – сказала Маша безбарвно.

Їй було дивно й порожньо.

«Те» чи не «те» – вона не бачила цього.

Не бачила смертi, тому не могла повiрити в неi. У сухому викладi Мира нещасний випадок, позбавлений якихось живописних деталей, не вiдрiзнявся вiд абстрактно-безкровноi книжковоi iсторii.

«Якась людина буквально кинулася пiд трамвай», – от i все, що вiн сказав iй.

І Маша дуже намагалася пожалiти «людину», але не могла.

Або, можливо, боялася, що, пожалiвши ii, зруйнуе iдеалiстичну красу свого XIX столiття?

Тому й не оберталася – боялася.

– Машо, ми тут уже двадцять хвилин стоiмо, – сказав Мир. – Ти зовсiм змерзла. Цiкаво, тут десь можна випити кави?

– Та хоч там, – не дивлячись, показала йому Ковальова у бiк «Європейського» готелю.

Триповерховий готель, роботи архiтектора Береттi-батька, розташований на мiсцi музею В. Ленiна, однозначно пасував площi бiльше, нiж музей.

– Там е ресторан.

– Так давай, у нас же купа грошей! – розохотився Мир.

На пачку сотенних «катеринок», прихоплених iз собою зi щедроi схованки, можна було не тiльки випити й закусити, але й з шиком прожити в «Європейському» рiк-другий.

– Вiрно, – закивала Маша, – не додому ж iти.

Пiд домом вона мала на увазi столiття XXI й одразу збадьорилася, вiдшукавши логiчне обгрунтування бажанiй вiдстрочцi: незважаючи на трамвайний епiзод, додому не хотiлося вiдчайдушно.

– Менi треба подумати, – переконала вона себе, – скласти все воедино. А думати на морозi…

– Правильно мислиш. Ходiмо.

Вони попрямували Царською площею.

Винний трамвай досi ще стояв у гирлi узвозу, що пов'язував Хрещатик з Подолом. Опустiлий вагончик оточував натовп роззяв.

Те, що вiн оточував, Маша не могла роздивитися, але по душi неприемно шкрябонула котяча лапа.

– А може, не варто? – зам'ялася вона бiля дверей. – Негарно якось.