Постріл в Опері

– Ну, Машо! – ображено проскiмлив Красавицький.

– Гаразд, – зiтхнула вона. – Тiльки пам'ятай, замовлення робитиму я. Ти не повинен говорити анi слова. Інакше всi вiдразу зрозумiють, що ти не звiдси.

– У зоопарку нiхто нiчого не зрозумiв!

– Ти там i не говорив, ти геройствував. Досить тобi було сказати «зоопарк»…

– Все одно, – переконано сказав Мирослав, – замовлення повинен робити чоловiк. І думаю, що офiцiант мене чудово зрозумiе. Навiть якщо я йому скажу: «Хлопче, давай, зроби менi круто!»

– Вiн запитае, що тобi зробити «круто».

Яйце круто чи…

– Не запитае! Б'емося на поцiлунок?

– Нi. – Маша цнотливо набундючилася. Проте настрiй у неi несподiвано покращився.

Вони безперешкодно пройшли холом i ввiйшли до залу ресторану, що пишався своiми дорогими гардинами й вишуканими меблями, порцеляновим посудом i столовим срiблом, переповненого людьми з нагоди низки зимових свят.

«Постiйними вiдвiдувачами «Європейського» була мiсцева й заiжджа знать» – Маша вклякла на мiсцi.

Мир звично махнув рукою офiцiантовi й, хвацько пiдморгнувши своiй дамi, яка миттю змертвiла вiд очiкування неминучого конфузу, вимовив:

– Так, хлопче, давай, зроби менi круто? Зрозумiв? – i зневажливо сунув тому сотенну.

– Цiеi ж хвилини, ваша ясновельможносте! – iстерично вискнув лакей, хоча нiчого ясновельможно-княжого в Мирi не спостерiгалося.

До речi, за сотеннi чайовi Мир мiг претендувати i на «вашу високiсть».

– Будь ласка, не турбуйтеся! Все буде якнайкраще. Влаштуемо вас найчудовiшим чином.

Пройдiть за цей столик, якщо вашiй милостi буде завгодно. Просимо. Дуже просимо! Найчудовiший за красою бельведер.

Стiл стояв трохи на вiддалi вiд iнших i явно вважався найкращим. Певне, мову грошей люди розумiли за всiх часiв, незалежно вiд ступеня недорiкуватостi тих, хто iх витрачав.

– Та за «катеринку» вiн би зрозумiв тебе на мовi тумбо-юмбо, – весело обурилася Маша, умостившись за стiл з бельведером. – У «Європейському» обiд з п'яти страв за таблоiдом «без зайвого» коштував… Тобто зараз коштуе карбованець.

Один карбованець! А ти йому дав сто на чай! Збожеволiти можна!

– Вiрно, – погодився Мир Красавицький, – сто карбованцiв у 1894 роцi, як сто доларiв у 1994, означають: усе мае бути на найвищому рiвнi.

– Ти мене обдурив!

– Аж нiяк. Я довiв тобi, що мiг би чудово тут жити.

– Тебе все одно вважали б диваком.

– А я б iм сказав, що я з Америки!

– Тодi так, – посмiхнулася Маша й неочiкувано спiймала себе на дивному.