Постріл в Опері

В ii душi знову панували мир i спокiй, – i винний у цьому був Мир.

Поруч iз ним вона вiдчувала себе захищеною. Вiн огортав ii турботою. Заражав оптимiзмом до розгадки, – розумiв ii, вибиту з колii, краще, нiж вона сама.

Вiн змушуе ii посмiхатися!

– До речi, що таке бельведер? Звучить непристойно, щось середне мiж бiде й бюстгальтером, – видав ii кавалер.

– Чудовий вид. – Маша кивнула пiдборiддям у бiк вiкна, бiля якого розташував iх офiцiант. – Хоча, взагалi, так називаеться мiсце на пiдвищеннi, з якого вiдкриваеться вид…

– А ти нiколи не замислювалася над тим, щоб залишитися тут жити? – спитав вiн, несподiвано дивним чином озвучивши ii потаемнi думки.

Маша опустила погляд у завiконня – у захоплюючий за красою belvedere на заснiжену Царську площу, недiючий зимовий фонтан «Іван», бiлу гору Царського саду, винний або нi в чому не винний трамвай. Але трамвай не псував казку.

«Людина загинула…

Менi належить це знати?»

«Святки. Рiздво.

Новий рiк. Потiм Богоявления».

– Весь час, – пристрасно зiзналася вона Красавицькому. – Я думаю про це весь час, що я тут.

– Не хочеться назад, так?

– Так.

– І менi теж не хочеться, – сказав Мир. – Менi подобаеться тут. Лише година, а я вже став героем.

– І я… Тобто я тут зовсiм не така, як там. Наче тут така, як треба.

– Ну так що, залишаемося?

– Ти серйозно? – прозондувала вона Мира очима.

– А чому нi? – смикнув плечем той. – Сама подумай, хто я такий там? Убивця.

Сатанiст. Хто там ти? Пiслязавтра ти можеш перестати бути Киевицею. Чи, ще гiрше, загинеш пiд час поединку…

«Або ж гiрше за все – виживу й повернуся додому, до мами.

…а мiсяцiв за чотири все одно доведеться зiзнатися, що я чекаю на дитину.

Як вона кричатиме… як вона кричатиме!

А я навiть не зможу нiчого пояснити. Адже сказати, що його батько – Михайло Олександрович Врубель, все одно, що… що…»

– А тут нас нiхто не знае, – продовжував зваблювати Мирослав, – ми можемо зiйти за сiмейну пару.

Зiйти, а не побратися, – попередив вiн вiдмову. – Примiром, на полицi у вашiй Вежi лежить пачок триста грошей, не менше. У пачцi двадцять купюр – сотенними та п'ятисотенними. За найнаймiнiмальнiшими пiдрахунками, це… – Вiн поворушив губами, рахуючи. – Понад пiвмiльйона. З такими грiшми в ХIХ столiттi можна так розвернутися!

– Вони не тiльки моi, – злякалася спокуси Маша, – вони Катинi й Дашинi.