Постріл в Опері

Рiч у тiм, що…

Рiч у тiм, що всього за п’ять днiв до цього Марiя Володимирiвна Ковальова, студентка iсторичного факультету педагогiчного унiверситету,[1 - Позаяк свiй педагогiчний унiверситет сама Маша, як i колись, називала iнститутом, далi ми наслiдуватимемо ii приклад, бо, на думку Машi (i автор iз нею цiлковито згоден), – Унiверситет у Киевi один.] вiком двадцяти двох рокiв, була сiрою й замрiяною iстотою, що мешкала за адресою вулиця Уманська, 41, з мамою й татом.

І була вона нею доти, поки не отримала Мiсто в подарунок.

Помираючи, Киевиця Килина, володарка тисячолiтнього Киева, передала свою владу iм, трьом i випадковим, залишивши у спадок круглу Вежу на Яр Валу – з трьома кицьками, якi розмовляли, з коморами, наповненими зiллям i травами, з шафами, повними об’iжджених мiтел, – ще й книгу Киевиць з ii давнiми i страшними знаннями…

Стало зрозумiло, що свiт зовсiм не такий, яким iм здавався – затюканiй студентцi непрестижного вишу, погордливiй власницi мережi супермаркетiв й арт-директору клубу «О-йо-йой!», що була у минулому за сумiсництвом спiвачкою-невдахою.

У цьому свiтi, який iм вiдкрився, не було анi часу, анi смертi, анi тим паче випадковостей. Тут можна було ходити крiзь час i воскрешати мертвих, лiтати над землею й вселяти любов у своiх ворогiв.

Але хоч би що ти робив, твое добро завжди перетворювалося на зло, а зло – на добро.

І той, у кого наiвна вiдмiнниця Маша була закохана без вiдповiдi з першого курсу, виявився вбивцею.

І помер, рятуючи Машу вiд смертi, бо випив приворотне пiйло.

І тепер Маша вважала себе його вбивцею.

А чоловiк, якого покохала нова Маша, помер сто рокiв тому, а за вiсiм рокiв до смертi вiн поховав единого сина, що помер у Киевi на знак кари за вчинок батька.

Тому що Мiсто було живим: могло любити й карати!

І звали цього чоловiка Михайлом. А прiзвище його було Врубель.[2 - Врубель Михайло Олександрович (1856–1910) – видатний росiйський художник, герой попереднього роману «Киiвськi вiдьми. Меч i Хрест».

І Маша вiдмовилася вiд нього сама, на винагороду за те, що не могла вважати винагородою. І тепер вона потерпала вiд цiеi винагороди, яка стала ii Страшною Таемницею.

Як потерпала i вiд того, що, будучи не вiдьмами, а Киевицями, вони, однак, були вiдьмами – мiнiмум наполовину, позаяк жодна з них бiльше не могла зайти до церкви, й вiднинi Машi був заказаний шлях до ii найулюбленiшого, розписаного Васнецовим i Врубелем, Найгарнiшого у свiтi Володимирського собору.