Постріл в Опері

І тепер Маша вважала себе за нечисту.

Як потерпала й вiд того, що вона, ще тиждень тому слухняна й тиха, на смерть посварилася з матiр’ю й пiшла з дому.

Як потерпала вiд того, що вона вже три днi не бачила тата.

І тепер Маша вважала себе поганою дочкою.

Як потерпала й вiд того, що сталося з нею сьогоднi вранцi, коли, сяк-так зiбравши колишне «я» в кулак, вона пiшла до iнституту на консультацiю перед екзаменом…

У першу хвилину, переступивши порiг рiдноi альма-матер, Маша повiрила: те, що з нею сталося, – дивний сон.

Тут, у стiнах звичного педагогiчного, все було так, як завжди. Студенти, як завжди, не звертали уваги на непоказну завчену Ковальову – в мiшкуватому одязi, з блiдим обличчям. І, зiйшовши на другий поверх, досягши останньоi сходинки, Маша, як завжди, подивилася на годинник, перевiряючи, чи так само справно працюе ii внутрiшнiй будильник.

Зовнiшнього, тобто реального, будильника в неi не було нiколи.

Ранiше – у минулому життi – iй досить було сказати собi, лягаючи спати: «Я повинна прокинутися о 9.00» (або о 7.30, або о 8.15) – i вона розплющувала очi в призначений час. А виходячи з дому, точно розраховувала час на дорогу, з урахуванням усiх заторiв i перебоiв iз транспортом.

Ось i зараз старенька вiрна «Чайка» на ii руцi показувала, що до консультацii залишилася рiвно хвилина – саме стiльки, щоб пройти коридором, звернути праворуч й опинитися в призначенiй аудиторii.

Усе було, як i ранiше, як звичайно, як завжди. Й на Машу зi йшов невимовний, iлюзорний спокiй. І вона зовсiм було зiбралася насолоджуватися своею iлюзiею не менше нiж пiвгодини, слухаючи надтрiснутий голос Маркiвни, що, як зазвичай, диктувала iм детальнi вiдповiдi на питання бiлетiв…

Як несподiвано, вигулькнувши з найближчих дверей, перед нею намалювалася найгрiзнiша викладачка iхнього iнституту, iсторичка, яку прозвали Василисою Премудрою (скорочено – Васею).

Василису супроводжували двi яскраво нафарбованi студентки. З iхнiх кислих, прохальних облич було зрозумiло: дiвки належали до тих численних нещасливиць, якi не змогли скласти Васi попереднiй iспит i якi, пiдiбгавши студентськi «хвости», з’явилися шукати щастя знову – i знову марно.