Постріл в Опері

Маша звично кивнула викладачцi, встигнувши потiшитися, що iспит вона склала на «вiдмiнно», перед тим як пихатi риси Василиси Андрiiвни розплилися в благочестивiй покiрностi, перед тим як Премудра зробила крок до Ковальовоi i, схиливши велике грудасте тiло в глибокому поклонi, прошепотiла:

– Слава Вам, Ясна Киевице!

А Маша згадала: у ii новому п’ятиденному життi страшний препод була ii пiдлеглою! Головою орди киiвських вiдьом, якi, не пiзнiше нiж позавчора, кричали iм «Слава!» на шабашi з нагоди Івана Купала.

Студентка втислася в стiну.

«Хвостатi» студентки витрiщилися на неймовiрну сцену – обидвi вони, явно й недвозначно, не вiрили власним очам.

– Я маю для вас небезпечну звiстку, – продовжуючи шокувати глядачiв, Вася схилилася ще нижче. – У Мiстi неспокiйно. Не всi вiдьми визнають вашу владу. Чи можу я просити Вас про зустрiч з Вами й Вашим Ясним…

– Так, так! – вигукнула Маша. – Приходьте до нас на Яр Вал. Я зустрiну бiля входу. О п’ятiй. Інакше вам не зайти. Василисо Андрiiвно, розiгнiться, будь ласка.

– Це велика честь для мене. – Випроставшись, Вася позадкувала.

«Усе, – усвiдомила Маша Ковальова. – Менi доведеться пiти з iнституту. Якщо так буде й далi…»

Але далi було значно гiрше.

Проминувши коридор, Киевиця наштовхнулася на щебетливу компанiю студентiв старших курсiв. І пiшла собi повз них.

Де там!

Із центру компанii до Машi випурхнули двi красунi – гiнкi, стрункi, з тих, що завжди дивилися на неi згори вниз.

– Слава Вам, Ясна Киевице!

У коридорi запанувала цiлковита тиша.

Маша вiдчула себе восковою. Фiгурою з музею мадам Тюссо.

Десяток пар очей витрiщилися на неi – на ii плечi, якi перелякано пiдвелися й застигли, дешевi джинси, кучеряво-руде волосся. Дiвчата, скарлючившись, стояли перед Ясною Панi, напевно очiкуючи вiд неi репризи у вiдповiдь.

Але цiеi репризи Маша не знала!

Хтось хихикнув. Іншi мовчали, дарма намагаючись пiзнати в тому, що дiялося, натяк на жарт.

– Дякую, – дурнувато вискнула Ковальова. – Будь ласка.

– Але найстрашнiше було, коли я зайшла до аудиторii. Й Маркiвна, викладачка, до якоi я йшла на консультацiю, кинулася до мене… А iй шiстдесят рокiв! Як я до неi пiслязавтра на iспит пiду? А якщо вона на iспитi менi вклониться? Що про мене iншi подумають?

– Подумають, – безтурботно засмiялася Землепотрясна Даша, – що ти iй страшенного хабара дала. Тисяч десять, не менше. От бабця з глузду й з’iхала.

– У неi будуть проблеми на роботi, – траурно сказала Маша.