Курячі брехеньки і билиці

Рябенька Курочка заголосила:

– Кво-кво, кво-кво, де ти, моя нерозумна дитинко? Вiдгукнись!

Зашелестiли тоненькi травинки, колихнулися грубiшi стебла. З густоi трави вибралося… Ну, звичайно, наше Курчатко.

Рябенька Курочка кинулась до своеi дитинки. Пестила ii, голубила. Вибирала дзьобом iз жовтенькоi сукенки патички i листочки.

Курчатко тулилося до матусi. Плаксивим голосом жалiлося:

– Мене лякали отi страшнi звiрi.

Воно направило крильце на Песика, Кицю, Жабку i дядечка Їжака.

Курочка лагiдно повчала:

– Дитинко, Песик, Киця, Жабка i мудрий дядечко Їжак – твоi друзi.

Шануй iх i чемно з ними вiтайся.

– Цiв, цiв, – обiзвалося Курчатко до своiх нових друзiв. Ще й низенько iм вклонилося.

– Гав! Гав! – вiдповiв Песик.

– Няв! Няв! – вiдповiла Киця.

– Ква! Ква! – вiдповiла Жабка.

– Хру! Хру! – вiдповiв дядечко Їжак. І мудро порадив: – Тримайся, крихiтко, своеi матусi доти, поки не навчишся ловити рiзних жукiв, мух i комарiв.

…З хатинки у двiр, обсаджений мальвами i флоксами, вийшли Дiд i Баба.

Старенькi голосно на всi боки скликали своiх тварин:

– Цiп-цiп, кицю-кицю, цу-цу.

Друзi наввипередки мчали додому. Попереду бiг, звичайно, Песик. Вiд Песика лише на крок вiдставала Киця. За Кицею поспiшали Курочка зi своею дитинкою, жовтеньким Курчатком.

Жабка плигала в кiнцi вервечки. Але бiля копанки не втрималася – шубовсь у воду!

І лише мудрий дядечко Їжак стояв на левадi. Вiн друзям навздогiн махав лапкою. І махав лапкою доти, доки Песик, Киця i рябенька Курочка з Курчатком не зникли за високим огудинням гарбузiв, кавунiв, огiркiв та диньки.

    Серпень 2007 року

Сiльська пригода

Жили у бабусi три веселi пiвнi. Один сiрий… Невже сiрий? Нi, наш герой рябий. Але пелерина його, груди й крила на сонцi переливаються й мерехтять всiма кольорами, мов риза на отцi Михаiлi Великодньоi ночi. Вiнчае голову красеня червона корона, а у хвостi мерехтять три золотi пiр'iни.

Його однокровнi брати такi, ж як вiн.

Хiба що розмiрами меншi. Але однаково дженджикуватi. Носять зубчастi яскраво-червонi шапочки, що хвацьки спадають набiк. За старшого, звичайно, перший. Бо вiн i бiльший, i красивiший, i до того ж голоснiше спiвае. Його господарка називала Пiiтом.

Усе, що дiеться у дворi, стосуеться Пiiта. Вiн на все чисто реагуе. Якщо не по-його, то сердиться, горлае. Найбiльше птах не любить, коли до бабусi приходять чужi люди. Сусiдiв це не стосуеться – вiн iх знае.