Курячі брехеньки і билиці

А от чужим не позаздриш – тiкають вiд пiвня, мов вiд сторожового пса.

Бабуся сердилася на Пiiта, вiником виганяла його з двору на вигiн. І при цьому обiцяла: «Не довго тобi спiвати. Поминального дня з тебе iстиму холодець».

Розкiшна корона й гладкi серги Горластого враз червонiли. Вiн крутився на мiсцi й приказував: «Ток, ток, я тобi вiрно служу, а за це, ток, ток, ти мене не цiнуеш!»

Враз метке пташине око вихопило безлад на вигонi: i курчатка б’ються за хробачка, i дженджики-брати полохають курочок. Пiiт пiдскочив до одних, наздогнав других.

Скоро на вигонi запанували лад i спокiй. Кури мирно розгрiбали землю бiля свого красеня. А з його красивоi голови, звичайно, бабусина обiцянка вилетiла.

Одначе бабуся на вiтер слiв не кидала. Те, що вона задумала, обов’язково виконувала. Та не цього разу. Пiiт i досi спiвае у ii дворi. Бiльше того, бабуся пiвнем не нахвалиться. Вона годуе його ярою пшеницею. Поiть чистою й теплою водою, щоб пiвник, бува, горло не простудив. Каже: iй до душi пiснi улюбленця.

Отакоi.

Щоправда, когутик заслужив поважного до себе ставлення. А було так:

Бабуся зберiгала в своiй хатi нiмецькi марки. Вона iх отримувала за пiдневiльну працю в Нiмеччинi пiд час вiйни. Селяни знали про тi марки. Хтось iз молодих господарiв навiть пропонував iх купити. Чоловiк давав за них добрi грошi. Та бабуся вiд тiеi пропозицii вiдмовилась. Ще б пак! Старенька переслiдувала свiй iнтерес – хотiла подарувати марки внуковi. Петрик повинен ось-ось приiхати до неi на канiкули.

Вiн щороку в неi лiтував. З приiздом хлопчика, звичайно, роботи додавалось. Треба було i зварити, i спекти чогось смачненького. І ще до обiду тримати курей на вигонi. Бо ж голосистий Пiiт мiг розбудити хлопця.

Якось, коли надворi стемнiло, у вiкно хтось постукав. Старенька схопилась з лiжка i прилипла до шибки. Мiсячне сяйво висвiтлило у дворi тонкий силует. Старенька зойкнула. Серце в неi зайшлося. «Зараз, зараз вiдчиню, онучку. Нарештi тебе дiждалась.»

Стара заметушилась. Босонiж кинулась у сiни.

Долiвка там була холодна, як мокра вiд роси трава. Та стару це не зупинило. Вона вiдсувала залiзний засув i вiдчинила важкi скрипучi дверi. Вiдчинила – i сахнулась. У чорнiй двернiй рамi стояли незнайомi молодики. Вищий передбачливо поклав ногу в щiлину, що мiж дверима i порогом.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.