Залізна шапка Арпоксая

До того ж багатий. Просто шикарний. Щодо його барв, то переважали червонi з синiми. Одяг прикрашали бiлi, чорнi й блакитнi перли, рiзнокольоровi коштовнi камiнцi. А ще узори, розшитi шовковими i золотими нитками.

Дерев’яний дах тераси пiдпирали свiтло-сiрi колони, що нагадували обтесанi бочки. На них вiдпочивали тварини з пiдiбраними ногами. То, що бики, леви, барани, козли iз чистого золота, Мишко навiть не сумнiвався – рукотворнi тварини так блистiли, що боляче на них дивитися.

Вхiднi дверi – важкi, бронзовi – були вiдхиленi.

Немовбито запрошували: «Заходь, хлопчику, в палац. Всерединi на тебе чекае багато несподiванок». Без вагання навшпиньках, вiн рушив до дверей. Раптом почув за собою пiдозрiле шарудiння. Крутнувся – i скрикнув:

– Ой, це ти?!

Пiд колоною стояв на хвостi полоз. Той самий, жовточеревий. Мишко вирiшив полоза провчити. Вдавав iз себе сердитого дядька. З безпечноi вiдстанi вичитував змiя:

– Чому залишити мене самого? Га? Мовчиш? Знай, ти зараз вiдповiдаеш за мене.

Так, так, вiдповiдаеш. Бо я не просився сюди, у мертве мiсто.

Жовточеревому не сподобався наступ хлопчака. У вiдповiдь вiн зашипiв.

Мишко мовчки лопотiв пухнастими вiями. Охота лаяти тварину його вiдпустила. І не тому, що змiй дуже великий. Просто, коли iшов мертвим мiстом, то зрозумiв: немае нiчого гiршого на свiтi, нiж самотнiсть. Самотнiй чоловiк такий же вправний, як один палець. Хай Жовтопузик (вiн дав полозовi таке iм’я) не людина, але вiн жива iстота. До того ж тiльки Жовтопузик здатний перенести його до батька.

Отже, лiпше зi змiем приятелювати.

Доброзичливим тоном хлопчик перепитав:

– Ти щось сказав? Прикро, що я твоеi мови не знаю. Нам важко спiлкуватися. О, я придумав тобi iм’я. Жовтопузик. Подобаеться? Правда, ти дуже великий для такоi назви. У цьому мiстi в мене крiм тебе нiкого нема. Для мене ти i брат, i товариш.

Напруженим тiлом змiя пройшли схвальнi хвилi. Вiн опустився на мармурову плиту i пiшов. Так, так, пiшов. Викидаючи вперед хвiст i пiдтягуючи передню половину тiла, змiй рухався з пiдскоками.

Мишко побiг за Жовтопузиком слiдом.

Вони зiйшли з мармурових плит тераси i попрямували навпростець до саду. Швидко минали дерева горiхiв, яблунь, абрикосiв, слив. У кучерявiй зеленi вишень i черешень рожевiли ягоди.[5 - Клiмат у тi часи був прохолоднiший.]

Мишко помiтив у кiнцi саду господарськi будiвлi.

Жовтi близнята

Хлопчик чимчикував за Жовтопузиком i дивився на свiт значно веселiше.