Залізна шапка Арпоксая

Ось змiй зiйшов iз прямоi лiнii шляху i подався до староi грушки. Мишко з вiдстанi примiтив тапчан, застелений картатою тканиною. Далi примiтив двiйко дiтей, що лежали горiлиць. Коли пiдiйшов ближче, то зрозумiв, що дiти мiцно спали.

Мишко тихенько пiдкрався до сонькiв. Хотiв злякати iх. Гавкнути, свиснути чи голосно заулюлюкати. Щось у позах i виглядi дiтей його насторожило. Тому не гавкнув, не свиснув i не заулюлюкав.

Уважно i довго розглядав тих, що мiцно спали. На те, що худi та з брудними ногами, не звертав уваги.

Але вiдмiтив, що iхня шкiра жовта i що вони близнята. Одне вбране в сукенку червоного кольору, друге – зеленого. «Ай, дiвчата, плакси,» – незадоволено скривився. (Мишко у iграх надавав перевагу хлопцям.) Окрiм кольору сукенок, рiзнилися дiвчата зачiсками i прикрасами. Першу прикрашало намисто, в якому склянi кульки чергувалися з черепашками каурi, та сотня заплетених дрiбушок, що кумедно стирчали у всi боки. Лiва щiчка першоi була розцяцькована синiми рисочками. «Для чого дiвчинка розмалювала себе?» – гадав Мишко. Вiдповiдi вiн не знайшов. Перевiв погляд на другу дiвчинку. Кучеряве, кольору смоли, волосся кружкома обрiзане. У одному вусi стирчала сережка у виглядi жирноi рiчковоi п’явки.

З усiх прикрас Мишковi найбiльше сподобалася сережка. Мимохiть торкнувся ii. Дiвчинка зразу же ворухнулась i застогнала. Мишко вiдскочив назад – i наступив на Жовтопузика. Дивно, що змiй на нього не зашипiв, а зiбрав довге тiло у пружину i стрибнув на тапчан. Потiм розтулив величезного рота, з якого вистрелив роздвоений чорний язик.

Торкнувся ним сухих вуст вертлявоi дiвчинки.

– Геть, полозе! Злазь! Кому кажу? Не чуеш? Огрiю, знатимеш, – погрожував Мишко тваринi.

Жовтопузик не злякався хлопчикових погроз, а вперто робив свое. Вуста вертлявоi дiвчинки вiд слини блистiли. Так само Жовтопузик вчинив iз другою дiвчинкою.

– Зараз я тобi покажу, де раки зимують. Ой, покажу, – обiцяв хлопчик.

Змiй на погрози нiяк не реагував. Мишко вирiшив дiяти рiшуче.

Неподалiк рiс старезний дуб. Блискавка розчахнула його гiлки, деякi з них торкалися землi. Хлопчик прожогом кинувся до дуба. Хотiв виламати дебелу палицю i прогнати нахабного змiя. Але дорогою сталася непередбачувана пригода. Мишко зачепився за глиняний черепок – i полетiв уперед. Коли приземлився, то права нога вгрузла в яму, а лобом зачепив шорсткий стовбур.

Накульгуючи, з гулею на лобi, Мишко пiдповз до тапчана. Полоз i хвостом не крутнув.