Залізна шапка Арпоксая

Дровинякою лежав мiж сестрами i вдавав, що спить. У Мишка не було сил його лаяти. Вiн перевернув горщика, що неподалiк валявся. Сiв на нього. Поперемiнно тер гулi, що вискочили на колiнi та лобi. Кривився вiд болю. Мимохiть помiтив, що сукенки на грудях дiтей ворушаться. Вiн забув про свiй бiль, нахилився до дiтей.

Груди дiтей часто пiднiмалися. Самi вони тихо стогнали. Хлопчик сполошився: «Близнята хворi. Їх треба рятувати». І тут вiн згадав про пiгулки. Двi пiгулки аспiрину, якi мама завбачливо йому передала.

Лiки, обгорнутi фольгою, навiть пiсля купелю в морi, були сухi, не пошкодженi.

Воду для пиття Мишко вiдразу побачив. Нею були наповненi дерев’янi цеберки та високi амфори, вмонтованi в триноги. Ще потрiбно знайти посуд, у якому розтовкти пiгулки.

На столах, розмiщених пiд коморою, та складеноi зi саману пiчки валялися рiзних форм i емкостей глинянi миски, горщики, жбани, глечики, амфори, обкуренi казани. Але жодного кiвшика чи кухля. У поле зору хлопчика потрапив черепок, через який вiн замало не врiзав дуба.

Налягаючи на здорову ногу, метнувся до черепка.

Полоз, що вдавав сплячого i лагiдного, зметнув тупо рилу голову i шипiв услiд хлопчаковi. Вiн озирнувся, миролюбно мовив:

– Виходить, ти тут харчуешся. Що ж, подiлишся своiм черепком. Зараз вiн потрiбнiший хворим.

Змiй холодно мигнув чорними обсидiанами. Затим згорнувся в кiльце i стулив повiки.

Мишко сполоснув кострубату мисочку. Поклав пiгулки i почав iх товкти.

Пiгулки були мiцнi, як зуби дракона. Але хлопчак не вiдступав вiд свого.

Вiн i ламав пiгулки, i бив iх кулаком, i стукав камiнцем. Урештi-решт на днi черепка забiлiла пушка цiлющого порошку.

Далi хлопчик набрав у пригорщу води i плюснув на свое добро. Старанно розколотив пальцем, щоб порошок розчинився. Заодно пригадував, як напувала лiками його, хворого, мама. Коли вiн спав, то мама лагiдно будила його, а потiм обережно напувала. Так само i вiн повинен дiяти.

Вiн насупив бiлястi брови. Суворий i урочистий, обiйшов тапчан i схилився над дiвчинкою, вухо якоi прикрашала сережка.

Лагiдно поплескав дiвчинку в щiчки. Хвора застогнала, але очей не розплющила. Мишко-лiкар вирiшив дiяти рiшуче. Вiн замахнувся i ляснув дiвчинку в жовту щiчку. Силова терапiя допомогла – хвора розлiпила червонi повiки. Мишко упадав бiля неi. Однiею рукою пiдняв хворiй голову, а другою пiднiс до ii рота глиняний черепок.

– Пий же, пий, – вимогливо кричав.

Дiвчинка покiрно вiдпила. З ii сестричкою Мишко теж не церемонився.