Залізна шапка Арпоксая

А цей – пузатий багач. Його хламида широченна, барвиста. Кiстяна шпилька, червона стрiчка i блакитна сукня з тонкого полотна, безперечно, належали модницi. У неi висока зачiска. Я знаю, що через дерев’яний обруч (валявся на купi) часiв Скiфii жiнки протягували свое волосся. Пiднiмали його i так носили. О, тут зупинилися вояки. Одяг iхнiй короткий, бавовняний i кольору морського пiску. Вояки ходили у сандалях iз високими ремiнцями. На плечах носили полотнянi накидки. У кожного меч зi списом».

Мишко обережно обходив дишла, що тяглися вiд гарб i возiв.

Бiля двохколiсних вiзкiв лежала дорога упряж, яку прикрашали золотi та срiбнi бляшки. Хоча здебiльшого на очi потрапляла проста упряж – мотузяна.

Мiсто пережило якусь трагедiю. Щось таемниче, сильне i жорстоке забрало його жителiв. Через це мiсто безлюдне i мертве.

Хлопчик уповiльнив ходьбу. Потiм зупинився. «Не хочу тут бути. Попрошу сонце, щоб перенесло мене знову в Побужжя, до батька», – вголос сказав. Вiн з надiею закинув голову. Блiде кружало завмерло у чiпких обiймах мармурового неба.

«Нi, не забере мене сонце звiдси. Воно таке ж мертве, як i мiсто. Треба знайти полоза. Це вiн мене сюди перекинув. Цiкаво, для чого? Де вiн? Гукнути до нього? Страаашно… Тишком-нишком його пошукаю.»

Чим далi вiн простував, тим дорога була бiльш захаращеною. Чалапав над ii краечком. Час вiд часу пробирався помiж кущами та густо насадженими кипарисами. Щiльнi конусоподiбнi крони дерев нагадували монахiв. Їхнi чiткi силуети додавали смутку в безрадiсний краевид.

Кiнець дороги розширився. Хлопчик вийшов на середину майдану. Пiдiйшов до складеного з камiння, iдентичний кубу, столу. На ньому бiлiла купка попелу. Внизу стояла корзина зi сосновими гiлками. «Жертовник», – сказав уголос хлопчик.

Потiм довго озирався, уважно розглядав довколишнi краевиди.

Майдан оточували пишнi акацii. Крiзь iхнi кучерявi крони прозирали бiлi будинки з пологими брудними дахами. Помiж усiма хлопчикiв зiр вихопив найвищу будiвлю. Вона видiлялася i пурпуровим дахом.

Мишко подумки назвав цей будинок Пурпуровим. Трохи постояв i почимчикував до нього.

Пурпуровий палац iз мармуровими колонами

О, зблизька цей будинок його зачарував. Не будинок, а справжнiй палац. Хоча б така обставина. Майдан i вулиця, що тягнеться через мiсто, брукованi вичовганим камiнням. А перед Пурпуровим палацом земля укладена рожевими мармуровими плитами. На плитах так само гамузом лежав одяг. Але ж який! Грецький, римський, египетський, перський.