Залізна шапка Арпоксая

Украiнська Швейцарiя

– О, ми в гiрськiй краiнi! – вигукував переповнений радiсними емоцiями Мишко.

Остап Якович уточнив:

– Це мiсце ще називають Украiнською Швейцарiею.

– Вiд органiзованих екскурсiй держава мала би бiльше користi, нiж вiд станцii, яку планують запустити. Мiсця тут не лише прекраснi, а й унiкальнi, – прилучився до розмови Тарас, схожий на Котигорошка юнак.

Тарас навчався в унiверситету, на другому курсi бiологiчного факультету.

– Ше й яку пользу мали б, – пiдтвердив Еколог.

З-пiд низько опущеного козирка чоловiк слав похмурi погляди на недобудовану гiдростанцiю, що бетонною потворою вчепилася за протилежний високий берег.

Пан учитель став спиною до сумного краевиду i почав свою довгу розповiдь:

– Ми перебуваемо з вами у серцi Гранiтно-Степового Побужжя. Воно знамените тим, що е однiею з найдавнiших частин Євразii.

– Так уже й найдавнiших, – стиха кепкував Петько.

Мишко непомiтно для дорослих штовхнув товариша.

Голос Остапа Яковича звучав по-особливому – пiднесено.

Навiть лисина його вiд хвилювання спiтнiла i блищала на сонцi. Ось вiн величаво вказав рукою у бiк степу.

– Ковиловий степ не лише безкрайнiй. Вiн нагадуе море, що перекочуе хвилi вдень i вночi. Це дае нам можливiсть уявити украiнський прадавнiй степ, де вiльно, без перешкод гуляв вiтер. Сьогоднi тишу порушують лише працюючi двигуни сiльськогосподарських машин. Руйнiвнiй дii вiтру перешкоджають рукотворнi лiсосмуги. Прислухайтеся? Чуете спiв птахiв i рокiт води? Вони линуть з глибокоi долини.

Звiдси, з узвишшя, бачимо, як трепетно, в обiймах гранiтних скель несе рiчка своi чистi води. Тому й не дивно, що нашi пращурi дали iй iм’я однакове з Єдиним Богом – Буг.

Краса довкружжя сильно вплинула на Еколога. Голос простого чоловiка тремтiв вiд хвилювання.

– Яковичу, а чи не вiд буханця пiшла назва? Бух – буханець, хлiб по-нашому. Ге? Правда, схоже?

Дiти перезирнулися, тамуючи смiх.

Тарас витяг iз кишенi записник i щось черконув у ньому олiвцем.

Дiлився своiми роздумами:

– Обов’язково проведу дослiджу щодо походження назви Пiвденного Бугу. (Задумався.) Буханець… Буг… Можливо, пращури мали на увазi небесний хлiб?

Дiти знову перезирнулися. І, як змовилися, перевели шанобливi очi на Еколога.

Остап Якович кахикнув, щоб привернути до себе увагу. Натхненно розповiдав:

– Протягом 60 мiльйонiв рокiв ця земля не занурювалася у морськi глибини.