Залізна шапка Арпоксая

Багато вона могла б повiдати нам… На Гранiтно-Степовому Побужжi, мов у колисцi, виховувалася украiнська нацiя…

– …i плекалася людська цивiлiзацiя, – докинув Тарас, що сховав записник у задню кишеню джинсiв.

Заувагу студента дiти не зрозумiли – надто була вченою. Петько крутився з розтуленим ротом.

– А звiдки з’явилися гранiтнi береги? Адже кругом рiвний степ, – голосно запитав.

Остап Якович пояснив:

– У цьому мiсцi залягае Украiнський кристалiчний щит. Рiчка пробила у щитi шлях, створивши для стоку води глибокий каньйон.

Звичайно, рiчка невпинно трудилась i довбала гранiт мiльйони рокiв. Нинi отримуемо задоволення, коли споглядаемо ii працю, милуемося мальовничим гiрським краевидом.

– Остапе Яковичу, краевид мальовничий, але чому тут нiхто не живе. Так було завжди? – запитала Катя.

Мишко напружив слух. Йому вiд самого початку кортiло взнати, чи заселяли цю чудову мiсцину люди. Остап Якович почав здалеку.

– Шматочок землi, що ми споглядаемо, являе собою залишок Дикого Степу.

Цiкаво, що його нiколи, чуете, нiколи, не розорювали. Орати, рити землю, селитися й займатися господарством тут заборонено украiнським законодавством. Тому й не бачимо тут людських будiвель i городiв.

– О! – пiдняв Еколог порепаного вказiвного пальця.

Остап Якович на тiй же пiднесенiй нотi продовжував:

– Але ранiше, у вiсiмнадцятому столiттi, цi мiсця вподобали козаки. Вони створили Запорозький Гарт, або сторожове укрiплення, обнесене високим, мiцним частоколом. Археологи проводили тут своi дослiдження.

Виявили слiди стоянок стародавньоi людини часiв палеолiту, трипiльськоi та черняхiвськоi культур, мiдного, залiзного вiкiв, поселень кiммерiйцiв, скiфiв та iнших кочiвникiв. Прекраснi мiсця Побужжя за всiх часiв вабили людину.

– Слiди стоянок скiфiв? – перепитав Мишка.

Петько стрепенувся. Товстеньке личко хлопчика видовжилося, а очi з глузливим блиском косували лiворуч, у бiк сестри. Вiн стиха реготнув i чекав, що Катруся його пiдтримае. Та дiвчинка вiдшуковувала зором слiди стоянок стародавньоi людини, стояки частоколу з козацького укрiплення.

Вiд образливого смiху однокласника Мишко розхвилювався. Його коротке волосся мимохiть наiжачилося, а обличчя вкрилося червоними плямами.

– Слiди скiфських кочовищ археологи також знайшли, – пiдтвердив Остап Якович, пригладжуючи колючий iжачок на головi сина.

Мишко заспокоiвся. Непомiтно для дорослих показав товаришку язика. Петько гидотно скривився.