Венера в хутрі

Усе це тихо, серйозно, гiдно, а надворi варта спiвала якоiсь сумноi пiснi, звуки якоi, здавалося, долинали з далекоi далечi. Мов духи, вилiтали тi звуки довкруж шинку, й скаржилися, i нiяк не важилися вплинути досередини, помiж людських шепотiв.

Смуток просочувався крiзь усi шпарини, як тлiн; мiсячне свiтло й пiсня. Моя нудьга теж перейшла у смуток, у той смуток, котрий так притаманний нам, украiнцям, в упокорення, у вiдчуття неминучостi. І моя нудьга була такою самою неминучою, як сон i смерть.

Дяк саме дiйшов у газетi до оголошень про померлих, народжених, про заручини, про розклад поiздiв, коли раптом знадвору долинув лемент, ляскання батога, кiнський тупiт i людськi голоси.

Потiм стало тихо.

Тодi почувся якийсь голос, що змiшався з голосами вартових. То був смiхотливий чоловiчий голос, у ньому вчувалася музика, зухвала, погiрдлива музика, яка не сахнулася й не змовкла перед людьми у шинку. Вона лунала все ближче, аж доки прибулець став на порозi.

Я витягнув шию, але побачив тiльки високу струнку постать, бо чоловiк спинився на порозi шинку спиною до мене, весело перемовляючись iз селянами.

– Але ж, друзяки! Зробiть менi ласку, хiба не впiзнаете мене? Хiба я схожий на емiсара? Гляньте на мене! Хiба iздять державнi урядовцi четвериком коней по цiсарських дорогах без пашпорта? Чи швендяе державний урядовець iз люлькою в зубах, як я? Браття! Явiть менi ласку, будьте мудрi!

Тепер стало видно кiлька селянських голiв, i стiльки ж рук, якi чухали цi голови, що мало б означати: «Ласки ми тобi не виявимо, братчику!.

– Не згоднi? Та на Бога, де ваш розум!

– Так не буде.

– Та хiба ж я поляк? Чи ви хочете, може, щоб моi батьки перевернулися у своему гробi на цвинтарi бiля церкви у Чернiвцях? Чи ж не воювали моi предки з Богданом Хмельницьким i козаками проти полякiв? Тих битв не перелiчити. Пiд Пилявцями, Корсунем, Батогом, пiд Жовтими Водами. Брали з ним в облогу Збараж, у якому були i поляки, лежали, стояли чи сидiли, не знаю, як кому того хотiлося.

– Нi.

– Навiть якщо мiй предок разом iз гетьманом Дорошенком брав в облогу Львiв? Тодi, скажу я вам, голови польських магнатiв були дешевшi за грушi, але… бувайте здоровi й пропустiть мене.

– Нi.

– Нi! Справдi, нi?

– Таки нi.

– Що ж добре. Дай Боже вам здоров’я!

Прибулець мужньо скорився долi, не ремствуючи на бiльше.