Венера в хутрі

Вона принесла нам холодне м’ясиво та варенi яйця до чаю. Северин взяв одне яйце i надбив його ножем.

– Хiба я не казав тобi, що люблю яйця, зваренi на м’яко?! – гаркнув вiн так роздратовано, що молода жiнка аж затремтiла.

– Але ж, Северку, любчику… – прожебонiла вона перестрашено.

– Що – Северку! – закричав мiй приятель. – Ти повинна мене слухатися, слухатися, розумiеш? – i вiн зiрвав iз цвяха канчука, який висiв поряд iз його зброею.

Вродлива жiнка, немов налякана лань, притьмом вибiгла з покоiв.

– Чекай-но лишень, я тебе ще впiймаю! – гукнув Северин iй навздогiн.

– Ой, Северине! Як ти можеш так поводитися з таким гарним дiвчам? – дорiкнув я, поклавши долоню на його руку.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/leopold-zaher-mazoh/venera-v-hutri/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.

Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

notes

Примечания

1

Повiт i повiтове мiсто у схiднiй Галичинi. Назва мiста «Коломия» походить вiд латинського слова Colonia. Нинiшнiй повiтовий центр, розташований на мiсцi стародавнього римського мiста (тут i далi – примiтки автора; примiтки перекладача зазначено окремо).

2

Село нiмецьких (швабських) колонiстiв поблизу Коломиi.

3

Уся Схiдна Галичина, починаючи вiд Сяну, заселена здебiльшого украiнцями чисельнiстю до трьох мiльйонiв мешканцiв, якi належать до унiатськоi, греко-католицькоi церкви. Разом iз населенням Пiвденноi Росii та козаками вони утворюють велику двадцятимiльйонну нацiю, яка з-помiж усiх слов’янських племен вирiзняеться фiзичною вродою, благородними рисами обличчя, духовними задатками, милозвучнiстю мови та багатством народноi творчостi.

4

Прагнення до самозахисту та самоврядування з давнiх-давен вирiзняло украiнцiв (пiвденних русинiв) з-помiж iнших европейських народiв.

Це прагнення й спонукало демократичну селянську громаду Галичини (за зразком комунiстичних i соцiалiстичних громад Росii) створити селянську варту, своерiдну нацiональну гвардiю, яку 1846 року офiцiйно визнав австрiйський уряд i яка в кодексi законiв була надiлена такими самими правами застосування зброi, як i кайзерськi вiйська та жандармерiя.