Цифровий, або Brevis est

Туман клубочився навпроти фар. У будинку засвiтилося двое вiкон.

Джип стояв за кiлька крокiв – величезний, старий, на вологих чорних колесах. Вiзерунок протектора було видно чiтко, наче лiнii долонi. На таких машинах давно, ще до Арсенового народження, iздили братки на стрiлки… Чи й досi ще iздять?

Ну чому той сучий син, що грае за Канцлера, iздить на машинах з блимавками, а Мiнiстр бродить уночi по пiдворiттях, i мiсцева шпана безкарно чистить йому рило?!

Бiлi кросiвки наблизились – i зупинилися, балансуючи на бетоннiй брiвцi.

За кiлька сантиметрiв лежала на асфальтi флешка. Чужа рука ii пiдняла. Флешка захиталася на чорному шнурку перед Арсеновим лицем.

– Твое?

Вiн учепився в бiлий пластиковий корпус, затис у кулацi, зморгуючи сльози. Рот i пiдборiддя були мокрi й липкi, у вухах дзвенiло. Вiн боявся поворухнути язиком – ану ж там уламки зубiв?!

– Уставай.

Вiн устав без сторонньоi допомоги. Людина в жовтiй куртцi зiшкребла з карниза пригорщу вiдносно чистого снiгу:

– На, приклади.

Ще нiколи досi Арсена не били – якщо не брати до уваги дитсадкiвських бiйок.

Було гiрко, огидно, страшно, в головi паморочилось i нiс болiв.

– На ногах устоiш? – запитав чоловiк з ножиком i мишею в кишенi.

– Устою.

– Далеко звiдси живеш?

– Далеко.

– «Мiж нами десять тисяч кiлометрiв», – промуркотiв власник жовтоi куртки. – Сьогоднi не твiй день, хлопче. Сiдай, а то знов кудись влипнеш.

* * *

При здоровому глуздi й твердiй пам’ятi вiн нiколи б не сiв у машину до незнайомоi людини.

Але ця нiч, Асамблея, пiвнiчний хутровий звiрок i все, що сталося, позбавили його розуму.

У машинi преферансист-гакер зняв свою жовту куртку й кинув на задне сидiння, мабуть, разом з ножиком та трофейною мишею в кишенi. З утратою куртки змiнилися пропорцii – преферансист перестав здаватися громiздким, i стало ясно, що в нього велика голова, чималий нiс i круглi вуха, щiльно притиснутi до голови. Запаленi вiд неспання очi сидiли глибоко, колiр iх мiнявся залежно вiд освiтлення, а погляд був пильний – i водночас стримано-доброзичливий.

Фари наскрiзь пронизували свiтлом чиюсь квартиру на першому поверсi. За фiранками кухнi позначилися фiгури хазяiв. Преферансист витяг з бардачка пачку паперових серветок, кинув Арсеновi на колiна:

– Посварився з батьками?

Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб вичислити мотиви пристойного хлопчика, котрий на нiч застряг у клубi за грою. Арсен скупо всмiхнувся:

– Так.

– Кращого мiсця не мiг вибрати? Це ж дупа.