Цифровий, або Brevis est

Його агентiв вицiджували, вистежували, розколювали й перекупляли. Будь-яка комбiнацiя, навiть найтаемнiша, в останню мить опинялася пiд загрозою. А тепер ще Блазень – особа й насправдi темна, як його нiк. Блазень з’явився нiзвiдки з колосальною грошвою. Сам Блазень – фiгура нiкчемна, але хто стоiть за ним? Чие замовлення? Занадто багато тих, хто хоче усунути Мiнiстра. Швидка кар’ера привертае увагу… Його попереджали.

На кухнi затишно свiтилася лампа, й кружляв медовий вир у коричневiй чашцi чаю. Батько добирав слова, це було помiтно по крихiтних зморшках на перенiссi.

Вiн почувався винним: часу на сина в нього як не було, так i немае, а вiдчуження росте. А ще ж не забулися чудовi днi, коли Арсен був маленький, коли вони щосуботи ходили в зоопарк, а щонедiлi – в гостi, або запрошували гостей до себе…

– Синку, ти чого такий млявий? – батько вирiшив почати розмову, однак не знайшов правильних слiв.

– Утомився.

– Хочеш, у недiлю в кiно сходимо?

– Нi, дякую. Я вдома вiдпочину.

– Навiть не питаеш, який фiльм?

Вiн знизав плечима:

– Я не люблю кiно.

– А що ти любиш, крiм свого комп’ютера? – тихо й гiрко втрутилася мати. – Книжки? Коли ти востанне розгортав…

– Ма, ну чого ти знову. Я дуже перевантажений.

– Чим це?

– Усiм.

Мати сумно похитала головою. Сама вона в Арсеновому вiцi читала запоем, i батьки силомiць вiдривали ii вiд книг… Так, авжеж.

– Я у твоему вiцi читала запоем, мене батьки силомiць…

Їi передбачуванiсть його засмутила. Тому вiн дозволив собi невеличку нетактовнiсть:

– Часи змiнилися, мамо.

Подивись: ти ж тепер сама нiчого не читаеш, крiм блогiв.

Вона спалахнула.

Арсен знав – щойно всi пiдуть з кухнi, вона одразу витягне з сумки ноутбук, пiд’еднаеться до Інтернету й порине у свiй Живий журнал. А батько, щойно побачить, що Арсен i мати зайнятi, – пiде до себе й увiмкне телевiзор. Вони обое вiдчувають, що роблять щось не те; обое виросли в нормальних родинах, де були й сiмейнi вечори, й книжки, й гостi, й походи в лiс чи на пiкнiк.

Проте мамi значно цiкавiше, що сталося з ii френдами за день, а батько, мов на голцi, сидить на потоцi новин з телевiзора, вiд глобальних до мiстечкових. Чи свiтова криза, чи п’яний збив машиною дитину – це iнформацiя, це треба знати, це розбурхуе.

У нашiй родинi, подумав зi смутком Арсен, тiльки я роблю корисну справу. Тiльки я роблю те, що люблю, i за це одержую грошi.

Вiн допив чай i встав.

– Дякую.

– На здоров’я.

– Я пiду. На добранiч.