На нашем сайте вы можете читать онлайн «Господар колодязів». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Фантастика, Научная фантастика. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Господар колодязів

Автор
Дата выхода
28 февраля 2020
Краткое содержание книги Господар колодязів, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Господар колодязів. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Марина и Сергей Дяченко) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
До нашої книжки увійшли три повісті Марини та Сергія Дяченків: «Господар колодязів», «Зелена карта», «Земля веснарів». Вони дійсно являють нам різні «світи Дяченків».
«Зелена карта» – розповідь про наш сучасний світ, Київ 1990-х з його труднощами і розгубленістю людей, а «Господар колодязів» – це вже світ фентезі – з його магією, дивовижними створіннями: ельфушами, королевою верхівців і майже середньовічним буттям князівств, що ворогують між собою. «Земля веснарів», на перший погляд, це детективна історія пошуку вбивці, яка перетворюється на розповідь про зіткнення різних цивілізаційних моделей, коли люди стикаються з чимось їм незрозумілим і, як їм здається, огидним і небезпечним. І тому представники цих світів, як би їм не хотілося співпрацювати мирно одне з одним, не можуть знайти спільної мови. І тільки бажання знайти вбивцю (хоча і з різними наслідками для нього), щоб не карали безвинних, веде до виникнення хоч якогось розуміння іншого світу.
Але головним у всіх повістях є не зовнішня, так би мовити, сюжетна лінія, а глибоке проникнення у сутність людської душі, у те, чого не можна побачити, але так потрібно зрозуміти, щоб ці такі різні, однак такі подібні за людськими переживаннями світи збереглися, а не розсипалися на порох…
Господар колодязів читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Господар колодязів без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
– Кепсько з торгiвлею?
– Яка вже торгiвля! – Дiд стояв, прихилившись до стiни, i байдуже дивився, як Юстин розпрягае коня. – Прийшли верхiвцi – бути бiдi, пам’ятаеш моi слова?
– Що ж сталося? – Юстин намагався говорити якомога недбалiше, тодi як руки чомусь починали тремтiти. Кiнь, якого дiд зазвичай берiг, тепер почувався погано: мокрий, заморений, зi слiдами батога на спинi.
Його немилосердно поганяли.
– Наш ось вiйну затiяв, – мовив дiд глухо.
Юстин не захотiв перепитувати.
– Вiйну, – продовжував дiд iз огидою. – Жди рекрутського набору!
У голосi його звучав жах, який не вдавалося приховати.
* * *
– Що ти робиш? – запитала Анiта.
Юстин насилу розiгнув спину. Подивився вгору; побачив франтiвськi шкiрянi туфлi, ноги, що стоять у травi бiля свiжовикопаноi ями, так близько до краю, що обсипалися чорно-рудi грудки.
– Що ти робиш? – повторила Анiта стурбовано. – Це що, могила? Хтось помер?
– Це моя могила, – сказав Юстин знехотя.
– Що?!
Перш нiж вiн устиг заперечити, вона легко зiстрибнула до нього, на дно ями, в глину.
– Що? Ти що, Юстине?
Йому захотiлося заспокоiти ii. Тому що вона справдi злякалася не на жарт.
– Рекрутський набiр, – пояснив вiн м’яко. – Приiдуть вербувальники, а дiд iм мою могилу покаже. Нi, – вiн усмiхнувся, – порожню. Але могилу треба спорудити за всiма правилами, щоб вербувальники повiрили.
Анiта насупилася.
– Рекрутський…
– Рекрутський набiр, – зiтхнувши, повторив Юстин.
Анiта без слiв спробувала вибратися з ями, але волога земля проминалася пiд носками туфель, i ноги зiсковзували, залишаючи борозни на стiнi Юстиновой могили. Вiн допомiг iй; пiд свiтлим одягом, зшитим iз дуже тонкоi, дуже м’якоi тканини, напружувалося тепле туге тiло, i коли Анiта вибралася нарештi нагору, Юстину стало шкода, що дозволений дотик закiнчився.
Потiм вiн побачив, що на свiтлiй сукнi залишився слiд його брудних долонь. Йому зробилося нiяково.
– Я тебе забруднив…
– Дурниця, – Анiта сiла на траву.
Юстин вибрався слiдом – замурзаний, спiтнiлий, збентежений. Мовчки сiв поруч; Анiта обвела на землi коло – i вiдразу ж заговорила:
– Рекрутський набiр – це в солдати?
– Так. Наш затiяв вiйну… Знову. Наш князь.
Анiта звела брови.











