Господар колодязів

Тiльки з деяким запiзненням розкинув руки, балансуючи посеред виниклоi – i зниклоi – безоднi.

– Вона в тебе не на жарт закохана, – сказав Господар гидливо.

– Так, – погодився Юстин. – І я теж люблю ii. Я… дозвольте попросити руки вашоi дочки.

Ос довго дивився на Юстина, а потiм зареготав. Це було страшне i вiдразливе видовище; Юстин утягнув голову в плечi. Невже Анiта справдi – його дочка?!

– А хто була мати Анiти? – запитав Юстин пошепки, сподiваючись, що смiх Господаря заглушить його слова. – Ви люби-ли ii?

Господар обiрвав свiй смiх.

Пiд поглядом його Юстину захотiлося стати плоским, як малюнок на стiнi. Погляд розмазував i сплющував; негайно треба було щось придумати, якусь хитрiсть, щоб той, хто стояв перед ним, хоч на секунду замислився, хоч на мить вiдвiв очi…

– Ви можете заглянути в майбутне? – майже вигукнув Юстин. – Ви можете? Ну, подивiться туди – i побачите, що буде, якщо ви мене не вб’ете, а дозволите одружитися з Анiтою!

Господар посмiхнувся. Юстин чекав, обливаючись холодним потом.

Ос повiльно рушив крiзь простiр, огинаючи Юстина, i пiтьма рухалася за ним коротким шлейфом. Там, де пройшов Господар Колодязiв, на кам’яних плитах пiдлоги виступав iнiй.

– Майбутнього не iснуе, – сказав Хазяiн якось навiть сумно. – Усi цi ворожки, чаклунки, що заглядають у майбутне… Його немае. Воно створюеться кожноi хвилини, секунди, зараз. Показати, як це бувае?

Юстин мовчав.

– У тебе е монетка? – м’яко запитав Господар.

Юстин полiз у кишеню штанiв. Негнучкими пальцями витягнув едину монетку.

Мiдний грiш.

– А ти не бiйся, – все так само м’яко вiв далi Господар. – Дай ii менi.

Юстин пiднiс руку – i впустив мiдяк у простягнуту темну долоню.

– З одного боку тут одиниця, з другого – профiль Червонобрового. Усього лише двi сторони. Я кидаю монетку, i нiхто не знае напевно, як вона впаде. Якщо випаде мертвий князь, я вб’ю тебе, як обiцяв. Якщо випаде одиниця – я поверну тебе в те саме мiсце, звiдки Анiта тебе висмикнула.

– І дозволите з нею одружитися? – швидко запитав Юстин.

Господар посмiхнувся:

– А ось це трапиться, якщо монетка стане на ребро.

Юстин опустив голову.

– Зараз майбутнього немае, – продовжував Господар. – Його не буде зовсiм, якщо випаде орел. Якщо решка – ниточка твого життя продовжиться, але якесь дивне «майбутне», про яке ти говориш, вiд цього не з’явиться. Сам будуватимеш свое «сьогоднi» та згадуватимеш свое «вчора»… Майбутнього немае. Зрозумiв?

Юстин мовчав.