Ключ від Королівства

* * *

Я знов сидiла на лавi бiля шкiльних ворiт, i всi моi проблеми нiкуди не подiлися. Рюкзак iз книжками й зошитами – в учительськiй, мама – на роботi, синець – пiд оком, i величезний скандал – не за горами.

Роздiл третiй

Королiвство вирушае в дорогу

Ви можете похвалитися, що у вас е знайомий король? Себто справжнiсiнький – у золотiй коронi? Ще й у мантii? З акуратно пiдстриженою бородою?

А у мене був. Знайомий король. Був, однак я сама, дурна, вiдмовилася вiд цього знайомства…

Чи треба згадувати, як гiрко я жалкувала…

Чому спочатку хоча б не вислухати його? Адже вiн хотiв щось менi запропонувати.

Може, йому потрiбна була принцеса? Чи, наприклад, бойовий маг? Раптом саме це вiн i мав на увазi – що мене можна навчити магii?

«Дуже важливо, щоб ти менi повiрила…» Так вiн казав при першiй зустрiчi. Я пам’ятала ту розмову до найдрiбнiших деталей, до останнього слова. І все намагалася зрозумiти: чого я так по-дурному вiдмовилася?

З мамою ми не розмовляемо майже мiсяць.

Вона хотiла, щоб я перша прийшла миритися, щоб вибачилася. А за що? (Звичайно, в темницi, де щури i чийсь скелет у кутку, захочеш миритися навiть iз Зайцевою.) А так… Ну мае ж бути у свiтi хоч трiшечки справедливостi?

Щодня (практично повсякчас, коли менi не заважали) я повзала в тих кущах навпроти лавицi. Певна рiч, кульки з ключем так i не знайшла, i кущi були звичайнiсiнькi: з одного боку – асфальтова дорiжка, з другого – газон. Анi королiвського саду (а я його навiть як слiд не розгледiла), анi замку (а який вiн гарний!), анi натяку на якесь iнше життя.

– Лапiна, що ти там лазиш? Негайно вилазь, припини ламати кущi!

Так я i жила, мало не кусаючи лiктi. Уже випав снiг. А новий снiг – це начебто й трохи нове життя: здаеться, тепер усе буде кращим, цiкавiшим…

Уже наближався Новий рiк, а значить, канiкули. Але ще ж i контрольнi!.. Нова смуга перешкод: тiльки з мамою помирилися – уже е привiд для сварки. Узагалi-то, повною iдiоткою я в класi не вважалася, задачi швиденько розв’язувала i писала майже без помилок.

Але був за мною грiшок: що не контрольна – то провал. Бо напередоднi я дуже хвилююся (от невезiння! чи ще щось заважае). Проте навiть самi вчителi зiзнавалися: у тебе, кажуть, у табелi оцiнки на порядок нижчi, нiж ти заслуговуеш. Не вмiеш ти писати контрольнi. Учись, мовляв, зосереджуватися, життя – це iспит, i таке iнше…

І от Новий рiк на носi, усi вiтрини – у гiрляндах, то там, то тут – ялинки.