Ключ від Королівства

І я б ii навчив, звичайно, якби вона не злякалася…»

І коли я уявляла, як Гарольд говорить усе це Обероновi й скрушно хитае головою, менi хотiлося рвати ковдру.

Окрiм того, менi дуже-предуже хотiлося додому. Ну просто до слiз. Звiдси, iз Королiвства, всi домашнi бiди здавалися такими дрiбними й несправжнiми…

Гарольд сопiв увi снi. Якось дуже гучно, ненатурально. Я раптом подумала: а хiба просто i йому заснути? Адже якщо я провалила перше завдання, то й вiн провалився як учитель. А Оберон йому довiряе…

Нiби у вiдповiдь на моi думки, Гарольд засопiв ще дужче й перевернувся на другий бiк.

І захропiв так, щоб усiм було зрозумiло: людина спить.

Камiн догорав. Невдовзi в кiмнатi стало зовсiм темно.

* * *

Розплющую очi – а у вiкна б’е сонце… На пiдлозi соломинки блищать, як золотi. У дальньому кутку Гарольд натягуе чоботи.

– Уставай. Іди вмиватися.

– Доброго ранку, – сказала я ввiчливо.

У коридорi був умивальник (я ще вчора запам’ятала, де вiн стоiть).

І тiльки задумалася, як прилаштуватися, щоб злити собi на руки з ковша, як з’явилася жiнка у фартусi – кругленька, веснянкувата, привiтна. Здаеться, я ii десь ранiше бачила.

– Доброго ранку, новий магу дороги! Давайте-но пiдсоблю. Вбиральню, – вона стишила голос, – знайшли вже?

«Вбиральню» я знайшла ще вночi. Просто вiдро у закутку – та й усе.

– Умивайтеся, збирайтеся, скоро вирушаемо, – вона лила менi воду в долонi, вода була холодна, туга, з мене одразу злетiли рештки сну.

 – Нате ось, – простягла чистий рушник. – Тут вам одяг прислали з майстернi – особливе замовлення… Гарольде! – гукнула вона в кiмнату. – Його величнiсть велiли поквапитися!

– Зараз, – глухо озвався мiй навчитель. Жiнка безцеремонно заглянула за дверi.

– І щоб ти стару куртку не кидав тут, – вiзьми iз собою. Вона теплiша, нiж нова, а в горах буде мороз.

– Ну чого ти, ма? У мене й так торба трiщить…

– Ти чув, що я сказала?

– Ну, чув…

– Поквапся, уже сурмачi до ворiт поiхали.

За годину вирушаемо.

І вона побiгла кудись, усмiхнувшись менi на прощання. Я зрозумiла, на кого вона схожа: такий же веснянкуватий нiс, довгi бiлявi вii, руде волосся. Тiльки Гарольд був худий i кiстлявий, а мати його – кругла, наче кавунчик.

На лавцi, де я спала, лежав величенький мiшечок. Одяг?

– Це кому? – я була впевнена, що вчорашнi недоноски на весь похiд так менi й залишаться.

– Тобi, – вiдповiв Гарольд не дивлячись.