Ключ від Королівства

Нiкого не було! Порожня дорога, уздовж дороги – будинки, повзе караван. Бачу Гарольда, вiн дивиться вбiк. Вершника перед Гарольдом бачу… А там, погляньте-но, мiй знайомий гачконосий комендант замку, «його милiсть». А де ж люди вздовж узбiч?

Оберон прибрав руку, i я знову всiх побачила. Хлопчакiв на дахах i на деревах. Малюкiв на плечах батькiв. Жiнок, що розмахували хусточками, капелюхами, квiтами…

Подивилася ще раз крiзь пальцi Оберона – порожньо. Караван iде пустельною дорогою.

– Чому це так?

– Звичайним поглядом ти начебто бачиш два свiти.

– А… можна ще раз?

Його рука була бiла й тепла. Цього разу я побачила, що на дорозi, окрiм каравану, е ще одна жiнка – висока, пряма, в довгому плащi. Стоiть на вiддалi. Не кричить, не махае руками. Просто дивиться.

– А це хто?

– Де?

Вiн швидко глянув убiк жiнки («звичайним поглядом» я ii не бачила – вона ховалася за спинами натовпу).

– А-а-а… це… вона вирiшила залишитися.

– Хiба так можна?

– У неi серйозна причина.

– Яка?

– Ну, Лiно, про це згодом.

Мить – i мене знов усадовили на спину мого коня. Драконокiнь Оберона вигнув шию – i ось вiн уже далеко попереду, на чолi каравану.

– Коли розмовляеш iз королем, – Гарольд, як i досi, на мене не дивився, – не забувай, будь ласка, додавати «ваша величносте». Якщо Обе… якщо його величнiсть не робить тобi зауваження, це не означае, що вiн не бачить твого нахабства.

Так я стала частинкою Королiвства.

Це чудово.

Але, мабуть, менi ще не раз доведеться про це пошкодувати.

Роздiл шостий

Квiти та змii

Як тiльки поля лишилися позаду, а обабiч дороги простяглися луки й гаi, у головi колони залунав сигнал привалу. Нiколи ранiше я не чула такого сигналу (два звуки сурми, один за одним – високий i низький), однак пiдозрювала, що тепер вiн стане моiм найулюбленiшим.

Я зумiла без сторонньоi допомоги сповзти з сiдла. Кiнь стояв сумирно, дивився спiвчутливо – вiн менi все бiльше й бiльше подобався, мiй сiренький. Добре все-таки в Королiвствi мати iще одного друга, окрiм Оберона.

Заметушилися люди, забiгали, розпалили багаття, запахло смачненьким. Виявилося, що менi не треба нi хмизу збирати, нi бутерброди нарiзати (як на шкiльних пiкнiках).