Королівська обіцянка

А якщо не прийду до дев’ятоi – вона шаленiтиме вiд хвилювання…

У мене е телефонна картка. Можна пiти на зупинку й подзвонити.

А потiм що? Повертатися й сидiти на лавцi до ранку? Мало хто в цьому парку ночуе…

Іти додому? Тоскно, якщо чесно. Нiкого не хочеться бачити.

А може, i не було нiчого? Не приходив до мене Гарольд, не забирав до Королiвства? Незабаром травень, а там лiто, канiкули…

Засвiтилися лiхтарi над ставком. У напiвтемрявi не видно пластмасових стаканчикiв, що плавають бiля берега, i розбитих пляшок у заростях очерету.

Вогнi красиво вiддзеркалюються у водi – можна уявити, що ставок чистий, i берег чистий, i взагалi нiчого поганого в життi не сталося…

На поверхню ставка впала тiнь. Двое хлопцiв iшли вглиб парку вiд зупинки – двое пiдлiткiв дорослих, неохайних, якихось дивних хлопцiв. Я пiдвелася з лавки – менi що, чекати, коли вони пiдiйдуть ближче?

– Агов, мала!

Я глянула праворуч, лiворуч… Майже зовсiм стемнiло. І навкруги, як на зло, нi душi. Була б я магом дороги з бойовим посохом у руках – чи злякалася б хоч на хвилину?

Але я була звичайним дiвчиськом i тому швидко пiшла по алеi геть.

Хлопцi заiржали. Може, вони смiялися через якiсь своi розмови, але менi здавалось, що регочуть з мене. І додали ходи не випадково – женуться. А дорiжка веде в тупик… Тобто веде вона до дитячого атракцiону «Автодром», але вiн у буднi не працюе.

Я йшла все швидше, а тодi побiгла. Рюкзак важко пiдстрибував на плечi. Мимо мелькали кущi, дерева, лави.

Це було, як страшний сон якогось зайця – вiн бiжить, рятуючи життя, а за ним – собаки…

За спиною вже захлинались вiд реготу. Ноги в хлопцiв були набагато довшi за моi.

Я ледь не налетiла на залiзнi ворота – другий вихiд з парку. Ворота завжди зачиненi. Висячий замок намертво проiржавiв. Праворуч – стiна «Автодрому». Лiворуч – схил, колючi кущi, унизу ще одне озерце…

Задихаючись, я перемахнула через кущi. Тут, у хащах, ще не виросла трава, i ноги моi вiдразу заковзали по мокрiй землi й глинi.

Я перечепилась i покотилася, як мiшок, униз, у брудний, укритий пiною ставок.

Бiля самоi води падiння загальмувалося: мене вхопили за комiр. Затрiщало щось. Я рвонулась, ладна битися не на життя, а на смерть. Хлопцi перегукувалися i лаялись десь нагорi, вiддалiк. А хто ж цей новий ворог?!

Ладна вже заверещати, я подивилася вгору: надi мною нависало чиесь обличчя з палаючими в темрявi очима. Не як у кiшки – разiв у десять яскравiше.