Королівська обіцянка

Як бетонна стiна – хоч головою об неi…

– А я не телефонуватиму. І не прийду за пiвгодини. І… йдiть собi!

Вiн ухопив мене за ремiнь рюкзака:

– Зажди. Навiть якщо ти вирушиш зараз зi мною до Королiвства i проживеш там не один рiк, i боротимешся з ким завгодно за що завгодно – ти все одно будеш удома за пiвгодини… Розумiеш?

Роздiл четвертий

Анатомiя обiцянки

На королiвському письмовому столi панувало безладдя. Громадилися папери й сувоi, нерiвними рядами стояли склянки й чашки, лежала велика чорнильниця, перевернута догори дном.

Старий сiрий пацюк з пiдв’язаним до спини хвостом меланхолiйно промокав губкою чорнильну калюжку, що пiдсихала. Я роззявила рота.

– Це Дора, прибиральниця… Не лякайся. Вона – своя людина.

– Людина? Ви перетворили ii на пацюка, щоб покарати?!

– Нi, ну що ти! Вона завжди була пацюком. «Своя людина» – тобто iй можна довiряти.

Оберон сiв за стiл, лiктем вiдсунув убiк папiр. Полетiла вниз пiдставка для пiр’iн у виглядi мага iз посохом; Оберон пiймав ii на льоту.

Поставив на край стiльницi. Дора перехопила статуетку за талiю й поволокла вглиб завалу, залишаючи за собою дрiбнi чорнильнi слiди.

Я оглянулася.

Схоже, у королiвському кабiнетi кiлька днiв не прибирав нiхто, крiм Дори. А пацюку було не до снаги розставити по мiсцях зсунутi лави, пiдняти перевернутий стiлець, змiнити шторку, обпалену знизу вогнем зi скинутого канделябра. (Моя мама, побачивши такий «порядок», утратила б свiдомiсть.

)

Посеред кiмнати стояла на трьох дерев’яних ногах уже знайома менi дошка, вкрита крейдяною пилюгою. На нiй безлiч разiв щось писали – i недбало стирали, так що букви й креслення, накладаючись одне на одне, утворювали безглуздий вiзерунок.

– Отже, Лiно, я готовий перед тобою вiдзвiтувати, – Оберон витяг з-пiд купи паперiв тугий сувiй, розгорнув, i я побачила гарну географiчну карту – чорний малюнок на жовтуватому паперi. – Королiвство розростаеться щодень.

Окрiм столицi, засновано десять великих мiст i незлiченну кiлькiсть сiл та селищ. Землi родючi. У лiсах повно дичини й лiсовикiв. У горах гнiздяться дракони, у рiках розкошують русалки, монетний двiр чеканить монети, купцi везуть багатi товари через море. Усе – як завжди, все – як мае бути…

Я розглядала карту, i менi здавалося, що намальованi тушшю кораблi погойдуються на помережаних хвилях, кивають вiтрилами.

– Усе, та не все.