Королівська обіцянка

Я вже намагався.

– І що ти iм казав?

– Ну, чимало чого – про розум, про совiсть. Що Оберон через це помре, Королiвство занепаде, i вони нiчого не доб’ються: принцiв як не було – так i не буде. І що якийсь чесний капiтан чи купець лiпший за принца разiв у сто. І що, мовляв, який сенс старiти в цьому Храмi Обiцянки?

Гарольд засопiв.

– А вони?

– Смiялися, – зiзнався старший королiвський маг. – Просто заходились вiд реготу. За головну у них ця… Фiлумена. Так вона… – Гарольда аж пересмикнуло. – Знаеш що? Їм на всiх начхати! Що iм до Оберона, до Королiвства? Їм подобаеться жити в храмi, в усiх на очах, подобаеться, що всi з ними панькаються, тiльки про них i говорять… – вiн замовк i низько схилив голову.

Я раптом зрозумiла, наскiльки втомилась. Там, у нашому свiтi, був уже пiзнiй вечiр, а тут тiльки сонце схилялося над морем. У кiмнатi Гарольда було свiтло й на диво чисто – вимитi гладенькi дерев’янi стiни, витерто пил з меблiв i карнизiв, вiдполiрований вузлуватий посох мага, що стоiть у кутку на особливiй стiйцi.

Мирно погойдуються фiранки.

– А якщо вони в когось закохаються?

– Вони? Облиш! Вони не здатнi нi любити, нi закохуватися. Вони хочуть тiльки привертати увагу, зводити жонатих з розуму, а потiм виганяти. Стерви, ось вони хто…

– Тим лiпше, – я посмiхнулася. – Значить, iх не шкода.

– Не шкода? Що ти задумала?

– Побачиш… Гарольде, вiзьми свiй посох. І знайди менi пiдходящий одяг – я хочу виглядати пристойно, бо за годину – у нас побачення iз принцесами в храмi.

Король вiдправив до них посильного, щоб чекали.

– Сподiваюся, ти справдi придумала щось хитре, – сказав Гарольд без особливоi впевненостi.

– Не сумнiвайся, – я випнула груди. – Знаеш, що? Дiстань менi чоботи на каблуках. Щоб здаватися вищою. Треба, розумiеш, для справи.

Роздiл п’ятий

Сестри-охоронницi

Сонце схилялось усе нижче, але до сутiнкiв було ще далеко. Я йшла вуличками нового мiста, закутавшись у плащ по самiсiнький нiс.

Так, у мене тепер був плащ iз королiвським гербом, чорна зi срiблом хустка – знак мага дороги, тонка сорочка, шкiрянi штани i жилет iз нашитими металевими пластинками: всi моi старi речi хтось, виявляеться, дбайливо зберiг, вичистив, виправ i заштопав дiри. І нехай рукава й холошi були коротшими, нiж треба, – мене це тiльки тiшило. Плюс вiсiм сантиметрiв – не жарт!

Гарольд крокував поруч – статечний i похмурий. Постукував посохом по брукiвцi.