Королівська обіцянка

Перед нами розступалися: щойно була штовханина, i раптом – вжик-вжик – вiльний коридор. Гарольду кланялися, на мене поглядали iз подивом: що це, мовляв, за дрiбнота поруч iз королiвським магом?

Вони мене не знали, новi мешканцi Королiвства. Нiчого! Незабаром дiзнаються про мене.

Ми вийшли на площу, i мое серце знову тьохнуло. Сама площа була манюсiнька, наче невеличке перехрестя. Зате храм! Поблизу вiн виявився просто величезним, не меншим за королiвський замок. Сонце вiдбивалося на блискучому куполi.

Бiля входу в храм сидiли на сходах музиканти. Грали начебто кожен свое, але разом виходила якась дикувата музика, що дивно заворожувала. Я раптом злякалася.

Самовпевнених б’ють по вухах – як не раз повчав наш фiзкультурник. За шiсть рокiв, якi минули в Королiвствi за час моеi вiдсутностi, колишнi принцеси-нареченi встигли подорослiшати. Я перед ними – маленька дiвчинка, нетяма. Вони глузували з Гарольда – а як же насмiхатимуться надi мною?

Ми йшли через площу, i люди видивлялися на нас зусiбiч.

Я спiткнулася раз, удруге. Може, ще не пiзно повернути назад?

Нi. Пiзно. Ось стихли музиканти, ось плавно, iз заворожливою повiльнiстю розчинилися ворота. Я зiщулилася. Схоже, у них у храмi було свiтлiше, нiж на залитiй сонцем площi!

Музиканти пiдхопилися зi сходiв, звично розступилися й по командi невидимого диригента заграли нову мелодiю – веселу, танцювальну. У ритм музики вискочили дiвчата у вiночках – я злякалася, що це i е принцеси, але iх було принаймнi десь iз п’ятнадцять.

Вигинаючись навсiбiч та пiдстрибуючи, дiвчата закружляли по площi в танку, а потiм вишикувалися бiля входу до храму, утворили живий коридор i загукали хором:

– Панi! Сестри-охоронницi! Вiтають! Королiвського мага Гарольда! І маленького незнайомця! Заходьте! Вам дозволено!

Голоси у дiвчат були пронизливi, як вереск циркулярноi пилки. Я оторопiла вiд такоi нахабностi: це ж треба! «Маленького незнайомця»! Та ще й «дозволено»! Ну й розпустив iх тут Оберон…

Коли я страшенно хвилююся, мене починае трiшки нудити.

От i тепер: звiдусiль лунали крики натовпу (ще б пак, безкоштовна вистава!), дiвчиська посмiхалися наквацяними вустами, а я доклала страшенних зусиль, щоб зупинити тремтiння в ногах i не зблiднути надто рiзко. (У мене шкiра тонка: i червонiю, i блiдну за одну мить.)

Гарольд мовчки рушив уперед, крiзь живий коридор цих дурненьких овечок у вiночках, я задерла носа до самого неба й рушила за ним.